Нещодавно Служба освітнього омбудсмена провела опитування батьків дітей, які перебувають за кордоном. Вони хотіли порівняти, чим відрізняється освітній процес в Україні та в країнах ЄС. Участь в опитуванні взяли близько 8000 батьків. Результати показали ключові відмінності. В європейських закладах освіти з повагою ставляться до дітей, школа є вільним простором для учнів, практична направленість навчання, немає надмірного навантаження дітей та зазубрювання, професія педагога престижна - немає випадкових людей в освіті, немає батьківських комітетів.
Біляївка.City вирішили особисто поспілкуватися з учнями Біляївської громади, що виїхали за кордон і продовжили там навчання. Ми попросили розповісти, чи погоджуються вони з такими висновками.
Переважно, всі з ними погодилися. Однак все одно сумують за рідною школою, однокласниками, хоча й хотіли б привезти в Україну те, що побачили тут. Найбільше, хочеться змін у шкільній інфраструктурі, у доброзичливій атмосфері, у прикладному навчанні. Дуже багато дітей відзначали, що їм важко було вчитися через мовний бар`єр - і англійська не дуже допомагала. Бо попри те, що чимало непогано писали та знали граматичні правила, на практиці говорити виявилося складно. Школа без тиску на особистість - це головна відмінність європейського навчання. І можна багато говорити про те, що наша освіта краще за всі інші, але життя доводить - там у світ йдуть більш щасливі люди, які будують більш якісне життя та більш успішні країни. І цьому нам треба повчитися.
Польща. Іван Зеленюк та Світлана Скулінець
В Польщі майже не задають домашніх завдань
Іван та Світланка – школярі Біляївської ЗОШ №1. Вони навчалися у 8-му та 4-му класах відповідно. Через повномасштабне вторгнення росії до України разом з рідними рятувалися до Польщі. Там пішли до місцевої школи. Але з наступного року – повертаються до онлайн-навчання в Україні. Чому віддають перевагу українській освіті – поділилися з Біляївка.City.
Навчання в Польщі, як і в будь-якій країні, має свої особливості. Тут діти йдуть до школи в 7 років. А після 8-го класу складають екзамени і вступають до ліцеїв. Загалом, програма навчання у Польщі трохи відстає від української. Більше того, тут школярі не знають, що таке домашнє завдання. Всі знання вони отримують під час уроків, а після школи – відпочивають. Хоча заняття теж іноді бувають нестандартні. Їх можуть замінити різноманітні екскурсії або поїздки. Адже у Польщі головний акцент на всебічному розвитку молодого покоління. Тут зовсім немає тиску на учнів - вони можуть одягати, що їм хочеться. Якщо на уроці хтось порушив поведінку, вчителька може посміятися разом. Але якщо це відбувається на регулярній основі - то можна отримати низьку поведінку до табеля, через це можна навіть залишитися на другий рік, або бути відрахованим від навчання.
Щодо домашнього - то це теж твоє право, а не обов'язок щось вчити більш наполегливо. Бо твоє майбутнє - твоя відповідальність.
Немає класичних батьківських зборів. Батьків запрошують в школу поговорити індивідуально. Найчастіше, хвалять дитину, запитують, чи все у неї в порядку, чи комфортно їй.
Контролювати успіхи своїх дітей батьки можуть за допомогою спеціального онлайн-щоденника. Окрім оцінок, там відображається будь-яка важлива інформація, включаючи зміни в розкладі або індивідуальні зауваження для кожної окремої дитини.
Значну увагу в Польщі приділяють безпеці учнів. Наприклад, тут дитина не може без нагляду батьків їздити до школи на велосипеді або самокаті доки не складе спеціальний іспит. Зазвичай, його складають після 4-го класу. Він включає перевірку на знання правил дорожнього руху та практичну частину.
- Польща – країна з великими можливостями для школярів, - коментує мама Катерина Скулінець, - однак, як би тут добре не було, наші діти сумують за рідною українською школою. Звичайно ж, великим стресом для них є мовний бар’єр. Через мову їм доводиться йти на клас менше, а, отже, втрачати час. Ми не бачимо свого майбутнього в Польщі, і з нетерпінням чекаємо на повернення в Україну. Саме тому продовжуємо відвідувати онлайн-заняття в українській школі. А так як суміщати навчання в двох школах одночасно – це велике навантаження для дітей, ми прийняли рішення з наступного навчального року відмовитись від польської освіти.
У свою чергу, Іван та Світланка не шкодують, що більше не будуть відвідувати польську школу, хоча й відзначають, що до них тут було дуже гарне ставлення.
- Я постійно відчував підтримку з боку однокласників та вчителів, - каже Іван, - вони з розумінням ставилися до того, що мені було важко, намагалися якось підбадьорити та допомогти. Одного разу у мене стався конфлікт з хлопцем на рік старше. Чомусь я йому не сподобався, він почав задиратися, налаштовувати проти мене інших. Так дійшло мало не до бійки. Але всі однокласники й вчителі вступилися за мене, мов за рідного. А задирі пригрозили, що наступного разу за таку поведінку виключать зі школи. Це було приємно, однак, залишатися тут я б не хотів. Інша справа – перейняти трохи ідей для нашої школи. Наприклад, мені дуже сподобалося, що тут на уроках взагалі майже не пишуть. Зате увесь матеріал наочно відображається на екранах. Так і цікавіше і запам’ятовується краще.
А от Світланка прокоментувала коротко: “Тут все круто, але вдома краще!”
Німеччина. Марія Кравчук
Маша була ученицею 8-го класу, коли в Україні розпочалася війна. В березні вона разом з мамою евакуювалася до Німеччини, а вже в середині квітня – пішла до німецької школи.
Щоправда у Німеччині іноземців одразу до звичайних класів не беруть. Для них існують спеціальні VKL-групи. Там діти різних національностей навчаються протягом року або декількох. Вивчають предмети стандартної шкільної програми і паралельно опановують німецьку мову. Наприкінці навчального року школярі складають спеціальний екзамен. За результатами тесту комісія приймає рішення: переводити учня до німецького класу чи залишати на ще один рік в підготовчій групі для іноземців.
- Мене теж спочатку взяли до VKL-класу, - ділиться Маша, - поруч зі мною навчалися ще 8 українців, а також діти з інших країн, таких як Казахстан, Албанія, Румунія, Англія та інші. Наша класна керівниця – італійка за національністю. Однак, всі предмети вона читала виключно німецькою мовою. Сама програма відставала приблизно на 1 рік порівняно з українською. У 8-му класі в Німеччині ми вчили те, що вже проходили в Україні у 7-му класі. Це трохи допомогло, адже засвоювати новий матеріал, коли ти ще не розумієш мову, дуже складно. Крім цього двічі на тиждень ми ходили на обов’язкові додаткові заняття з німецької після уроків. А після школи я відвідувала гурток з волейболу.
Маша дуже сумує за Україною, особливо за рідними та друзями, які тут залишилися. Однак, сприймає ситуацію, що склалася, як виклик долі. Тож не гає часу, активно вивчає мову і хапається за будь-які можливості.
- Я б ніколи не могла подумати, що життя так обернеться, і я вимушено опинюсь в іншій країні, - каже Маша, - прийняти цю ситуацію було дуже складно. Однак, я вдячна Німеччині за теплий прийом і за ті можливості, які вона мені подарувала. В Україну я обов’язково ще приїду. А поки в моїх планах – досконало вивчити німецьку мову, вступити в Німеччині до університету та отримати диплом міжнародного зразка.
Чехія. Кароліна Копельчук
Кароліна – мала стати випускницею в наступному році. Як і всі однолітки, вона чекала на цю подію, вже потрохи задивлялась на сукні і уявляла майбутнє свято. Однак, війна зіпсувала всі плани. У березні дівчинка разом з мамою та молодшим братом зібрали валізи і відправились шукати прихисток у Чехії.
Розуміючи, що довго сидіти в чотирьох стінах вона не зможе, Кароліна вирішила спробувати подати документи до коледжу. Адже в Чехії після закінчення основної 9-річної школи підлітки йдуть до професійних навчальних закладів, технічних шкіл або гімназій. Там навчаються 4 роки і лише після цього вступають до ВНЗ.
Все виявилося навіть простіше, ніж вона могла уявити. У найближчому коледжі дівчинка обрала факультет прикладної хімії, написала заяву, і її одразу зарахували на перший курс.
- Навчання у коледжі одразу захопило мене, - розповідає Кароліна, - і трохи відволікло від страшних новин про війну в Україні. Звичайно ж, спочатку було важко через мовний бар’єр, але, дякуючи моїм новим друзям та вчителям, його вдалося побороти. Мені надзвичайно сподобався сам спосіб організації навчання – мінімум теорії і максимум практики. Тут навіть обладнана спеціальна хімічна лабораторія, де ми самостійно проводимо експерименти: замішуємо рідини, виявляємо гази тощо. Всю необхідну інформацію ми черпаємо не з підручників, а з презентацій та анімаційних шоу. Адже у кожному кабінеті є проєктор або мультидошка. Наприкінці року нам влаштували проєктний тиждень. Разом з групою ми поїхали на екскурсію до станції очищення води та в музей Яна Бехера (звідси назва знаменитої чеської настоянки – бехерівка) у Карлових Варах. Для нас, майбутніх хіміків, це було дуже пізнавально та корисно.
У навчальних закладах Чехії є й те, до чого дуже важко звикнути українцям. Наприклад, система оцінювання. Тут вона п’ятибальна. Але найкраща оцінка – це одиниця, а найгірша – п’ятірка. Тож якщо у студента в заліковій книжці виявилося більше двох п’ятірок – його виключають з коледжу. А ще керівництво навчального закладу ретельно слідкує за своїми підопічними. Якщо ти прийшов до коледжу, то вийти з нього зможеш лише на вільній годині (перерва, тривалістю 45 хвилин) або в кінці навчального дня. Виходити за межі навчального закладу на перервах, тривалістю 10-20 хвилин, заборонено!
Однак, Кароліну цим не здивуєш. Вона вже давно спостерігала за організацією навчання у Чехії. Адже ще до війни планувала переїхати сюди після школи.
- Чехія завжди привертала мою увагу, - розповідає Кароліна, - я мріяла вступити тут до університету, попередньо взявши після школи “gap year” (рік перерви між закінченням школи та вступом до університету) на вивчення чеської мови. Однак, лише після переїзду я зрозуміла, наскільки важко залишати все рідне та переїжджати до іншої країни будувати нове життя.
Франція. Катерина та Іван Кубінські
У Франції дітей вчать бути відкритими та не перевантажують їх
Катя та Ваня вчилися у 3-му та 6-му класах Біляївської ЗОШ №1 відповідно. Через війну вони разом з мамою евакуювалися до Франції. Там пішли до місцевої школи і поступово звикають до нових стандартів навчання.
У Франції діти йдуть до школи в 3 роки, а вже в 11-12 років вступають до коледжів. Однак, коледж тут – це не професійне училище, а скоріше аналог старшої школи в Україні. Навчання триває з 8:30 до 16:30, включаючи обідню перерву, що складає 2 години. Середа – офіційний вихідний у початковій школі та скорочений день у коледжі. Літні канікули – починаються в липні і тривають всього 2 місяці.
Особлива увага приділяється відносинам між вчителями та учнями. Тут панує максимально легка і неформальна атмосфера. Дисципліна та субординація завжди на другому місці.
А ще – до вступу у коледж дітям заборонено користуватися мобільними телефонами. Навіть якщо учні їдуть в тижневий тур разом з класом – батьки не мають змоги зателефонувати та дізнатися в дитини, як справи.
- Мені подобається навчатися у французькій школі. Особливо - щотижня їздити у басейн та на різноманітні екскурсії, - розказує Катя, - а також грати з однолітками в рухливі ігри: “Вибивало”, “Гаряча картопля” та інші. Нещодавно я разом з класом поїхала в тур до Бургундії на тиждень. Вперше сама, без мами, в чужій країні, де я не знаю мови, та ще й без зв’язку! Але моя вчителька та однолітки мене підтримували, допомагали, іноді ми спілкувались мовою жестів, зате розуміли одне одного.
Вані теж прийшлося до душі навчання у Франції, однак за Україною він все одно сумує.
- Цього року я вступатиму до коледжу у Франції. Це новий і цікавий досвід для мене. Нещодавно я був на екскурсії в коледжі. Мене вразило, наскільки там все круто та сучасно обладнане: величезний спортзал, басейни, зони для ігор та відпочинку тощо. Підозрюю, що навчатись тут буде не легко. Адже у коледжі доведеться вивчати цілих 3 мови: французьку, англійську та італійську, іспанську або німецьку на вибір. Однак я буду в спеціальному класі для іноземців. Перших 2 місяці відвідуватиму заняття з французької по 14-16 годин на тиждень, аби подолати мовний бар’єр. А далі вже, думаю, буде легше. Звичайно ж, я вдячний за можливість отримати гідну освіту за кордоном. Однак, я з нетерпінням чекаю, коли вже зможу нарешті повернутися додому і продовжити навчання в стінах рідної школи.
Австрія. Анастасія Бубеліч
Настя – українська школярка, чиє серце розривається між Україною та Австрією. В минулому році вона мала закінчити 10-й клас. Тож вже починала активно готуватися до майбутніх іспитів та переглядала варіанти ВУЗів. Але 24-те лютого перекреслило всі її плани. Вона зібрала валізу і вирушила до батька в Австрію.
Переїзд для дівчинки став неабияким стресом. Адже тут все чуже й незнайоме. Ще й до гімназії довго не хотіли брати. Довелося не один день оббивати пороги. Однак, врешті-решт зарахували до 6-го класу. Справа в тому, що тут модель навчання трохи відрізняється від української. Перших 4-ри роки діти ходять до звичайної молодшої школи. А далі – мають змогу перейти до гімназії і закінчити ще 8 класів. Тож всього для отримання атестату про повну загальну середню освіту діти вчаться 12 років. Програма більш розтягнута, порівняно з українською. Більше часу надається на засвоєння кожного окремого матеріалу. Мова викладання - німецька.
- Спочатку було важко звикнути до німецької мови, - каже Настя, - однак, викладачі йшли назустріч, перекладали на англійську для мене або ж пояснювали по декілька разів. Загалом в мене лише позитивні враження від навчання в австрійській гімназії. Увесь освітній процес організований сучасно та відповідає нашим молодіжним запитам. Наприклад, на заняттях з музики ми співаємо популярні пісні, а на уроках англійської – дивимося фільми з оригінальною озвучкою від Netflix. Кожне заняття триває 45 хвилин, але якщо ми пишемо контрольну роботу – наступні уроки відміняють. Тож можна не переживати, що тобі не вистачить часу. У вільний час ми багато гуляємо, відвідуємо різноманітні парки та музеї, знайомимося з австрійською культурою. Наприкінці року з’їздили у тижневий тур на кордон з Італією. Там нам влаштували справжню спортивну естафету. Було весело!
Як і кожна українка – Настя сумує за рідною землею, за близькими й друзями, що там лишилися. Тож не пропускає жодного заходу в підтримку України: виходить на центральну площу Відня з прапором у руках і відстоює нашу державу.
- Напевно, найскладнішим для мене було змиритися з тим, що я навряд чи зможу повернутися в Україну протягом найближчого року, - ділиться Настя, - а також – прийняти рішення залишитися в Австрії після закінчення війни і продовжити свій шлях саме тут. Однак, Україна назавжди зі мною, адже Батьківщина в мене одна. І я завжди буду їздити туди в гості з теплотою у серці.
Підсумувавши все сказане школярами Біляївської громади, можна побачити, що позитивні відмінності інших освітніх систем, які вони відзначають, практично точно моделюють концепцію Нової української школи. Вона почала активно впроваджуватися в Україні ще до війни.
На жаль, страшні події трохи сповільнили цей процес. Однак, головне – ми на правильному шляху. Тож сподіваємося, що зовсім скоро – українська школа вийде на рівень європейських навчальних закладів.
Хтось повернеться в Україну і відчує ці зміни, хтось залишиться за кордоном і там продовжить навчання. Доля у кожного своя, і кожна дитина сама обирає свій шлях у майбутнє. Але де б наші хлопці і дівчата не були – вони назавжди залишаться дітьми української землі, яких люблять і чекають вдома.
