Таїса Суходольська – мешканка села Майори Біляївської громади. Писати вірші почала вісім років тому. Зізнається, що за перо взялася на диво собі та всім рідним, хоча хист мала ще з дитинства. До повномасштабного вторгнення створювала вітальні вірші, гуморески, писала про своє село та природу. З початком війни в поезіях пані Таїси з’явилося більше драматизму, увесь свій біль вона почала виливати у рядки. А коли на власні очі побачила пролітаючу ракету, відчула сильне потрясіння. Говорить, і досі не може повірити, що все це відбувається з нами, що розповіді її матері, яка пережила війну, стали реальністю.
Відплатили за все наше добро
- Хто б це таку думку міг собі допустити, що почнеться війна, - зізнається пані Таїса, - я вже стільки за цей час виплакала. На рівному місці, як-то кажуть, за все наше добро. З відкритою душею завжди всіх приймали, вгощали, ділилися. А вони нам відплатили... У страшному сні не могла уявити, що до такого доживемося.
Пані Таїсія родом з Вінниччини. Народилася у 49-му році у багатодітній родині. Війни не бачила, але добре знає про неї з розповідей матері та старшої сестри.
- Німці всякі траплялися, згадували мої. Були й добрі, цукерками пригощали. А були такі – мама видоїть корову, а вони молоко до останньої краплі заберуть. Але то чужа нація. А ці ж ніби свої, а такі безбожники, як людей мордують. У дикій природі звірі і то якусь міру мають. А в цих немає нічого святого, ніщо їх не спиняє. Ні храми, ні страх перед Божою карою. Що це за люди, як вони росли, хто їх виховував?
Пані Таїса живе у Майорах більшу частину свого життя і пам'ятає, як у селі закладалися перші цеглинки
Усе повоєнне життя, згадує жінка, було побудоване на тому, що війна не має повторитися. Цю думку дітям вкладали з дитинства, а ті – передавали вже своїм. Жили у мирі, тяжкої праці не цуралися – країну потрібно було відбудовувати, піднімати з руїн, обживати нові території. Так пані Таїса з чоловіком опинилися у молодому селі Майори. Сталося це більше п’ятдесяти років тому.
- Із вулиць були лише наша і ще одна, а туди далі – поле. Село ще тільки будувалося, привозили камінь, саджали дерева. Деякі вже зараз посохли, а я їх пам’ятаю ще молодими, низенькими. Дороги також не було, всюди болото. Як трактор проїде, хоч бери і плач. Але Бог послав нам хорошого директора радгоспу - Петра Згиріна. Він взявся розбудовувати село, привів до ладу ферму, заасфальтував територію. Всі мали робочі місця. Мій чоловік сів на трактор. Я спочатку трудилася у польовій бригаді, потім на фермі. Звідти і вийшла на заслужений відпочинок.
Почала рифмувати, коли вийшла на пенсію
Уже на заслуженому відпочинку пані Таїсія відчула жагу до написання віршів. Зізнається, ніколи б подумала, що почне писати у такому поважному віці. Хоча перші проби пера робила ще в дитинстві.
- Писати і читати навчилася рано, ще до школи. І от на пісню "Несе Галя воду" склала свої перші вірші. Прийшла з тим папірцем до мами та й кажу – подивіться. Вона якраз пекла хліб, родина велика – нас шестеро, усіх нагодуй, доглянь, ще й я причепилася. Мама взяла того вірша і викинула. Зараз вже розумію, що ненавмисно, бо стільки клопотів було на її плечах. А тоді дуже образилася. Залізла у кущ аґрусу і так плакала, що аж опухла. От з тієї пори закинула поезію. Нічого не писала і навіть думки такої не мала.
Муза творчості застала пані Таїсу за переглядом передачі про природу. Жінку завжди цікавило усе живе – звірі, птахи, рослини. Говорить, що любить таку літературу і завжди відкладала справи, як показували щось цікаве по телевізорі.
- Це було вісім років тому, якраз перед днем народження зятя. Сиділи чай з дідом пили, дивилися передачу про природу, жучків-павучків. Які вони хазяйновиті, все риють, трудяться. Точно як люди, які мають справу з землею, вкладають всі сили, щоб вона дала врожай. І в мене народилися перші рядки вірша, яким я привітала зятя-фермера.
… Щоб як жук в землі ти рився, і як кріт усе складав.
щось з полів, а щось з базарів,
щоб купив собі Феррарі…
Ось так неочікувано для себе та своїх рідних пані Таїса почала писати. Жінка сором’язливо називає свої поезії далекими від досконалості, але вони йдуть від душі та серця, і це найголовніше. Саме тому у її рукописній збірці багато віршів-привітань, які вона дарувала своїй великій родині до свят, ювілеїв, річниць. Писала стільки, що нині вже й важко підрахувати. З-під її пера народжувалися також гуморески, вірші-роздуми, присвяти.
- Пишу про все, що відгукується у моєму серці. Рік тому раптово обірвалось життя дуже дорогої мені людини – моєї куми Надії. Якраз напередодні своєї смерті вона попросила мене написати привітання до їх з чоловіком річниці. Я написала, кумі сподобалось, і вона попросила ще. На жаль, другого вірша я зачитати вже не встигла. З тих пір пишу їй присвяти і посилаю їх у вічність. Так рядками поезії справляюсь зі своїм розпачем та болем.
Вірш-звернення мертвих до живих. Автор - Таїса Суходольська
Буває, говорить поетеса, вірші народжуються швидко та органічно. Лише встигай записувати.
- Інколи щось в голові римується, але ж не завжди з собою носиш ручку і папір. Тут надумала, щось склала, а відволіклась і думки розлетілися, що не збереш докупи.
Авторка зізнається, що війна дуже вплинула на натхнення. Хоча спочатку навпаки хотілося писати. Вірші народжувалися крізь біль та сльози - про Україну, її синів, цвіт нації, який знищують. А потім наче мову відняло. Говорить, що так на неї вплинула ракета, яку побачила на власні очі, коли та летіла над селом.
- Думали, що вже війну пережили, усе миру прагнули. Таку країну відбудували – багату, квітучу. Подивишся - не міста, а маківочки, а вони їх бомблять, нелюди. Ото як пролетіла ракета, я ще довго не могла прийти до тями. Вона ж кудись влучила – принесла горе, руїни. А ті люди бідні, яких обстрілюють зранку й до ночі, як вони живуть, страшно уявити.
Жінці дуже болить за покоління, якому доведеться багато трудитися, щоб підняти країну після закінчення війни. Знає, як це тяжко, бо сама таке пережила.
- Усі тоді були завзяті, себе не жаліли. Я працювала на фермі, ще й брала п’ять гектарів землі – сапала, вибирала врожай. Доньку брала з собою в поле, все здоров’я там залишила. Але ж як село розрослося – велике, доглянуте, любо оком подивитися.
Понад усе сьогодні пані Таїсія мріє, щоб закінчилася війна - тоді і натхнення повернеться, і вона обов'язково напише вірш про Перемогу!
