Він завжди усміхнений і з гарним настроєм. Не втомлюється на кожне "дякую" відповідати: "будь ласка". Йому зовсім не важко почекати тих, хто добігає, та спинитися не лише на автобусній зупинці, а й там, де ввічливо попросять. Він не тримає зла на малих зайців-втікачів і вірить в порядність людей. Чи існує такий ідеальний водій? В Біляївці – так. Сьогодні ми провели декілька годин на маршруті з водієм "Біляївка-Кільце" Миколою Кучеруком.
Микола Кучерук
За кермом Микола з 1986-го. Починав в Теплодарі, потім перейшов до Біляївського автопарку. Десять років працював водієм в Одесі. Останні десять років обслуговує біляївських пасажирів, за що вони йому дуже вдячні.
- Так і напишіть: люди просять, щоб керівництво міста виписало Колі премію. Він – найкращий, - наполягали пасажири, коли побачили нас в маршрутці. – Він у нас дуже скромний, про таке сам говорити не буде.
- Микола дуже чуйна людина, - продовжує пасажирка-сусідка. Нам, зізнатися, в інший бік треба. Але так змерзли на зупинці, що вирішили декілька зайвих зупинок до кінцевої доїхати, а потім вже, куди треба. І Коля ніколи не скаже ні. Навіть почекає, поки ми дорогу перебіжимо. З ним можна з будь-якого питання порадитись. Як мотоцикл відремонтувати, як трубу полагодити. Людина – золото.
Приємні слова від людей, підтверджує Микола, він чує щодня. Окрім звичного "дякую", лунає також "дорогий", "будь здоровий", "удачі". Це вважає плюсом професії. Є і мінуси:
- За роботою не бачив, як росли мої діти. Коли працював в Одесі, підйом був о третій ранку. Діти в цей час ще спали. Повертався після одинадцятої ночі - діти вже спали.
Зараз режим інший. Працює з напарником два через два. Щоб встигнути на маршрут, з дому треба вийти о шостій ранку, а о сьомій вечора – вже вдома.
За день Коля робить дев’ять кіл, а це приблизно 325 зупинок для посадки і висадки пасажирів, не враховуючи ті, що просять зробити окремо. Найскладніше – в часи пік: два рейси вранці і два рейси ввечері. Тоді автобус заповнений вщент. В цей період трапляються зайці.
Переважно, за словами водія, це школярі. Вони чекають, поки люди розрахуються і вийдуть. Після він відчиняє задні, щоб зайшли, хто на зупинці. В цей момент вишмигують зайці.
- Я не наздоганяю їх, не сварю слідом. Ще буде можливість нагадати їм про це. Хоча, знаєте, в чомусь розумію їх, сам був такий. Жив на Лобанівці, ходив до першої школи, часто на кільцеві під’їжджав. А так хотілося зекономити ті п’ять копійок, купити на них булочку. Теж грішив зайцем.
Микола розповів, що є серед його пасажирів унікальні. Вони – пільговики, але все одно розраховуються за проїзд. Дають хоч дві-три гривні, кажуть, щоб не зовсім задарма кататися.
На питання, чому не всі водії можуть бути чемними, наш співрозмовник лиш здійняв плечима. А потім розповів ситуацію. Півтора роки тому вони поверталися з дружиною з одеської лікарні. Необхідну маршрутку пропустили і зайшли до першої-ліпшої, що стояла поруч:
- Я запитав у водія, чи їде він до двох стовпів. У відповідь – тиша. Я знову перепитав і почув: "Читайте, там все написано". Людині легше було відповісти цю фразу, ніж слово так/ні. Вартість проїзду була 1 грн. Ми здивувались, але ризикувати і перепитувати не стали. Це виявилась, дійсно, пільгова маршрутка. Чому водій був такий суворий? Варіанти два: або йому не подобається те, чим він займається, або його не задовольняє зарплата. Третього не дано.
