Ім’я одесита Валерія Красножон для біляївців навряд чи про щось говорить. Хоча, світ настільки тісний, що виключати ймовірність знайомства з цим чоловіком жителів нашого містечка - не можна. А от в Одесі його особистість доволі відома, особливо в певних колах. Не політик, не меценат, не шоумен і не бізнесмен – скромний, але дуже талановитий і унікальний ювелір. Біляївка.City напросилась до нього в гості і пропонує познайомитись з Валерієм заочно. Читайте, і ви зрозумієте, чому нам захотілось поділитися історією цього майстра.
Таких називають самородками. Маючи диплом випускника Інституту холоду, Валєра став… ювеліром. Сам він стверджує, що в його житті було три вчителя.
1. Августа Марківна. Старший науковий співробітник Одеського археологічного музею. Вона вела кружок юний археолог. Шість років відвідування кружка, за словами майстра, були для нього корисними і пізнавальними.
2. Іван Костянтинович Вербицький. Учитель праці та слюсарної справи Одеської 101 школи.
3. Осік Клетор. Майстер Одеської ювелірної фабрики. Разом зі своїм колегою він винаймав горище приватного будинку, який належав батькам Валерія. Там знаходилась майстерня, де ювеліри працювали "на себе". Адже у радянські часи заробляти гроші неофіційно було небезпечно - це тягнуло за собою небажану відповідальність. Але наш студент, як "своїй хлопець", часто заглядав до чоловіків на горище, спостерігаючи, як вони працюють.
Свій перший ювелірний верстак Валерій придбав у того ж самого Осіка. І у дев’ятнадцять почав займатися ремеслом. Так триває вже більше сорока років.
Валерій Красножон
Коли мені раніше говорили про когось: він – ювелір, то я одразу малювала в своєму уявленні кулони, брошки, сережки, каблучки, ланцюжки, які цілком могли б бути витворами того самого ювеліра. Так було до знайомства з Валерієм. Безумовно, з його рук виходило чимало ексклюзивних ювелірних прикрас, які підкреслювали індивідуальність замовників. Та він створює й інші шедеври, від яких захоплює дух. А ось і докази.
Предмети інтер’єру
На замовлення відомого письменника-сатирика Михайла Жванецького Валерій зробив шість срібних чарок та ікорницю. Надпис на зворотній стороні фото дає чітко зрозуміти, чи задоволений залишився замовник: "Валерий, видеть то, что ты делаешь, большая честь и удовольствие!"
Ще один шедевр – казкова карета, запряжена лебедями. Замовлялась, як подарунок на весілля. Погодьтеся, філігранна робота.
Знак зодіаку Скорпіон. Як розповів майстер, з дванадцяти знаків замовили виготовити п’ять. Використовуватися вони мали, як печатки, кріпленя було знизу.
Кубок з раковиною наутилуса. Це рід молюска, який існує на нашій планеті з часів динозаврів. Колись вважали, що напої, налиті у такі кубки, ставали цілющими і подовжували життя. Можливо, замовник вірив у ці магічні властивості раковини. До речі, раковина дуже тендітна і крихка. Уявіть, яким треба бути майстром, щоб до міліметра вмістити її на таку ажурну тонку ніжку.
Столові прибори, келихи, графини, ікорниці, чарки, вази, попільнички, значки, статуетки, - все це неповний перелік з того, що доводилося виготовляти Валерію.
- Многое из сделанного и не припомнишь уже, - розповідає, - далеко не каждую работу фотографировал. Были масштабные, были миниатюрные, но запоминающиеся.
Ливарство
Був період, коли Валерій працював головним технологом ливарного цеху. Ця пора принесла свої плоди. Пам’ятаєте чудернацький пам’ятник на морвокзалі в Одесі - "Золоте дитя"? Його скульпторами є Ернст Нєізвесний та Михайло Рева. А ось відливав елементи бронзових деталей за гіпсовими формами саме Валерій.
У співавторстві з Михайлом Ревою майстер виготовив багато цікавих речей. Наприклад, так званий тринадцятий стілець. Історія така, що представник Одеської міськради мав летіти до Москви на святкування сторіччя Ільфа. Він звернувся до Реви з проханням зробити оригінальний сувенір від Одеси. Михайло з цим прийшов до Валєри, і разом в них народилася ідея створити тринадцятий стілець. Виготовлений він був з двох срібних полтинників і срібного рубля за одну ніч. Наступного дня стілець полетів до Москви.
Наприкінці 90-х знову ж таки з Ревою Валерій виготовляв призи для фестивалів "Бархатний сезон" та "Золотий Дюк".
Це, так би мовити, чорнова та недопрацьована версія призу, коник в оригіналі височів ще на невеличкій кулі.
Ще один монумент, який багато хто з нас знає – пам’ятник ліквідаторам у Теплодарі. Скульптуру відливав Валерій, працюючи на той час в одеському "Кремарі".
Колекціонер
У будинку Валерія "живуть" безліч цікавих речей. Схожі, мабуть, можна побачити лише у музеях. За його словами, складно розбиратися у предметах старовини, якщо не мати їх у руках.
Ось стіну прикрашає така собі тарілочка з зображенням серйозної пані. Та це не проста тарілка, а дипломна робота випускника художнього училища Барона Штиглеця, датована 1892 роком. Виконана в стилі італійської майоліки, Урбіно.
А це гордість майстра - колекція виробів з люстрованого скла епохи модерну.
Для людини необізнаної, як я, то просто гарні вазочки. Але якщо знати, що це за скло, як воно виготовлено і де, починаєш інакше дивитись на експонати. Ці були зроблені в кінці 19 початку 20 століття на фабриці "Вдови Йогана Льотца".
Додамо, що збиралась колекція ювеліром більше тридцяти років.
У майстерні
Ми, як кажуть, у святая святих. Місці, де народжуються шедеври. На перший погляд, тут царює повний хаос. Але декілька хвилин, і розумієш – то творчий безлад. Все на своїх місцях.
Верстак ювеліра. За ним майстер і проводить довгі години в роботі. Кожна шухлядка має своє призначення: робота з золотом, сріблом, каменями.
Що б ви думали знаходиться у цій скриньці?
Навряд чи здогадаєтесь! Шмат бивня мамонта, щелепи кашалота та його зуби. В силу свого роду діяльності Валерію доводиться часто збирати різні цікаві матеріали, які можна було б використовувати у роботі. Так і назбирався цілий сундук скарбів.
- Как-то сын одного индийского посла принес мне лампу на реставрацию. Она была сделана из слоновой кости, - розповідає ювелір. - Что меня удивило, даже вилка для розетки была тоже из слоновой кости. Поскольку для наших розеток она не подходила, я заменил ее. А эту оставил, может, где и пригодится.
Ще Валерій розповів, що дуже часто до нього звертаються за реставрацією. На прохання ігумені матушки Серафіми він відреставрував не один срібний оклад для ікон жіночого монастиря. Якось довелося відновлювати старовинний полковий складень-ікону Уланського імператорського полку 1824 року. На ньому були зображені Микола Чудотворець, Георгій Побєдоносець та Архангел Михаіл.
А ось це старовинний родинний складень. В ньому відсутня третя частина. Її Валерій буде відновлювати.
Срібна солянка. Належить вона Одеській синагозі. Її теж принесли на реставрацію.
Приступив Валерій до реставрації старовинного годинника кінця 19 століття. Годинник унікальний тим, що показує не лише час. Він відбиває щогодини, щопівгодини і щочверті. Показує дні тижня і навіть фази місяця. Як він виглядатиме в кінцевому результаті, бачите на фото.
Золото: яке краще?
Не могли не поцікавитись, чи дійсно вважається, що старинне або радянське золото є кращим. На думку ювеліра, це міф. Неважливо, старе золото або сучасне. Головне, щоб відповідала проба металу, а саме: 585 або 750. Чисте золото ніколи не використовується у роботі. Воно надто м’яке. Щодо кольору. Біле золото, жовте або червоне - залежить від домішок. Більше міді – червоне, срібла – зелене. Паладій і нікель дають білий колір, а мідь у поєднанні з сріблом – жовтий. Тобто і колір значення не має. Що кому більше подобається. Важлива лише проба. Чим вона вища, тим краще. Цифра говорить про кількість золота у сплаві. Наприклад, 585 проба означає, що у одному кілограмові такого сплаву міститься 585 грамів чистого золота.
Зроблена річ з золота або позолочена, можна легко перевірити. Шар позолоти дуже тонкий, десять мікрон, тож, напильник швидко покаже.
Камені: в чому різниця?
Їх поділяють на три групи. Перша - коштовні. Найвідоміші з них – діаманти. Працювати з ними, за словами Валерія, цікаво, це, дійсно, художня робота. Найбільший, який потрапляв до його рук, був розміром п’ять каратів. Це приблизно, як ніготь мізинця. До цієї групи також належать рубін, смарагд, благородна шпінель, берил, аквамарин та інші.
Друга група - ювелірно-виробні. Це ті, що часто використовуються у виробах – раухтопаз, агат, сердолік. Останні - декоративні, можна сказати, облагороджені камені.
Щодо славнозвісних кристалів сваровськи, то ювелір пояснив, що це звичайне скло (кришталь), але дуже досконало і майстерно оброблене. Тому ці камінчики так схожі на діаманти. Гарно грають на світлі.
Виявляється, є ще й штучно синтезовані камені: рубін, смарагд, фіаніт. Їх теж використовують у ювелірці. Такі камені, в принципі, нічим не гірші натуральних. Але різниця є – у ціні.
- Натуральные камни ценяться за красоту и, предже всего, за редкость. Потому они такие дорогие, - запевняє Валерій. - Но синтетические не хуже. Непрофесиональный глаз никогда не заметит разницу между ними. В украшениях они выглядят достойно.
Та деякі люди і майстри не визнають синтезованих каменів, аргументуючи це тим, що в кожного натурального каменю своя енергетика.
- Все мы во что-то верим, - говорить ювелір, - если человеку так угодно, то пусть с уверенностью носит камень, который ему ближе. Но я магии в этом не замечал.
