"22 червня, без оголошення війни, фашистська Німеччина напала на Радянський Союз" - чули цю фразу, мабуть, сотні тисяч разів. Потім: "ми ніколи ні на кого не нападали, ми лише захищалися". Це брехня та міф, який створила російська пропаганда навіть навколо дійсно великої трагедії людства – ІІ-ої світової війни. Найкраще це видно в польському музеї ІІ-ої світової війни в Гданську. Росія не тільки не перемогла фашизм, а захворіла на нього всією країною. Аналогії між ІІ-ою світовою та російсько-українською війною - на кожному кроці.
Гданський музей ІІ-ої світової війни займає 5000 квадратних метрів. Розміщений на найнижчому рівні будинку – 14 метрів під землею. У залі панує напівтемрява – це має символізувати морок, в якому знаходився цивілізований світ.
Музей ІІ-ої світової війни у Гданську
1939 рік. Що було до початку ІІ-ої світової війни
Перша зала - реконструйована вулиця мирної довоєнної Польщі. Тут вечір. На вулиці горять ліхтарі. У будинках світяться вікна – за ними звичайне людське життя. Родини разом вечеряють, батьки біля дитячих колисок, діти роблять уроки, читають книжки. У магазинах багато товарів, продуктів, мешканці щасливі та радіють життю.
Довоєнна Польща
У залах музею зберігаються сотні пропагандистських листівок. Вони створили передумови для формування лояльності та підтримки населення країн, які захворіли на нацизм та фашизм.
В Німеччині – це використання образів синьооких та світловолосих дівчинки, жінки, юнака – на противагу єврейського народу. Вони пропагують ідеї нацизму – вищість однієї раси над іншими, абсолютна нетерпимість до інших, “нижчих” рас. Німцям це мало забезпечити панівне становище у новому світовому порядку.
Німецькі пропагандистські постери та листівки
Євреїв усіляко демонізують – до речі, точно так же поводила себе російська пропаганда напередодні нападу на Україну. Німці намагаються повністю “дегуманізувати” єврейський народ. Показують, що вони не гідні життя, а тільки знищення - так само зараз робить росія з українцями.
Італійські ЗМІ - під повною цензурою держави
В Італії Муссоліні розквітає фашизм. Вони апелюють до заможності, яку змогли створити для пересічної італійської родини. Символом стає машина “Фіат”. Її використовують для роздмухування національної гордості та відчуття гордості за державу - будь-який італієць може купити із зарплати машину. Вони кажуть про підпорядкування всіх ідеям побудови нової Римської імперії та первинності держави над інтересами людини.
Радянські постери
Водночас не відстає срср. Тут тоннами випускаються листівки про велич радянської держави, її непереможність, усіляко висміюються всі національні рухи, зокрема в Україні, десятками знищуються незгодні з тоталітарним режимом.
Радянський пропагандистський постер
Війна почалася не 22 червня 1941 року
Морок стає ще сильнішим – і ви заходите до зали, де на стіні висить документ та поруч з ним фото. Цим документом два диктатори поділили між собою мирні країни.
23 серпня 1939 р. у Москві вони підписали договір про ненапад між Німеччиною та Радянським союзом, відомий як пакт Молотова – Ріббентропа.
Два диктатори поділили між собою Європу - риторика була точна така ж, якою керується зараз росія: здайтеся, або помріть
Хоча під цим документом стоять підписи міністрів закордонних справ СРСР та Німеччини, фактично це була домовленість керівників держав, а тому його у багатьох країнах називають пактом Гітлера-Сталіна.
Гітлер призначив дату й час нападу на Польщу - 26 серпня о 04.30 ранку, - до речі, ще одна аналогія до нападу росії на Україну, який розпочався близько 5-ої ранку. Несподіваний військовий альянс Британії і Польщі, оформлений 25 серпня, відтермінував війну ще на кілька днів.
СРСР вступив у війну на боці агресора, а його ідеологічна машина до самого нападу Гітлера на Радянський Союз на всі лади лаяла США, Англію і Францію як головних розпалювачів війни. Правда ж, риторика схожа на нинішню – про роль США, НАТО та Британії?
Обидві тоталітарні держави у війні звинувачують США, Францію та Британію
Є десятки досліджень, що для Сталіна напад 22 червня став несподіванкою, але тільки тому, що він планував напасти першим та вести війну на чужій території. Тому військове керівництво не мало стратегії захисту. СРСР у своїй воєнно-політичній доктрині навіть в статутах не мав розуміння оборони своєї території.
Як приходить горе
У мирні польські міста з обох боків вриваються загарбницькі армії сусідніх держав. 31 серпня 1939 року. Гляйвіц, Німеччина, кордон із Польщею.
Надвечір у приміщення місцевої радіостанції забігають декілька чоловіків у військовій формі, польською мовою один із них вигукує: "руки вгору" і починається стрілянина. Військові зв'язують працівників радіостанції, самі ж, під свист куль, польською мовою виголошують в ефірі антинімецьку промову.
Опісля на місці знаходять декілька трупів у формі війська польського. Напади нібито польських військових відбуваються на ще кілька німецьких об'єктів. Уже наступного дня Гітлер заявляє: Польща напала на Німеччину, Німеччина буде захищатися.
Правда ж, це дуже схоже на фейкові обстріли Донецька та Луганська, нібито з боку ЗСУ, - і що дивно, на місці одразу з'являлися оператори російських пропагандистських телеканалів?
Історичне місце для всього світу. Саме тут стався інцидент, що послужив формальним приводом для початку атаки націонал-соціалістичної Німеччини на Польщу. Світ був на межі війни, але німці не хотіли виглядати загарбниками. На фото: та сама радіостанція у Глівіцах
Гітлерові, звісно, ніхто не повірив. За певний час стали відомі усі подробиці Гляйвіцького інциденту, відомого також як операція "Консерви". Напад на радіостанцію та інші німецькі об'єкти, вчиняли переодягнуті у польську форму есесівці. В'язні німецьких концтаборів, також вбрані у мундири війська польського, і силою зігнані на місце подій, тут же вбивалися і залишалися в якості доказу – їх і називали консервами.
1 вересня 1939 року – вже за кілька годин після Гляйвіцького інциденту Вермахт розпочав наступ на Польщу із Заходу. На світлинах вулиць міст ми бачимо все те, що сьогодні побачили у Бучі, Маріуполі, Гостомелі – діти, які оплакують вбитих батьків, матері, які ридають над тілами дітей, пологи у бомбосховищах, зруйновані будинки.
Польща мужньо оборонялася, хоча противник переважав у силах. За два тижні німецька армія дійшла до Бреста, але там зупинилася. За пактом Молотова – Рібентропа Брест - місто на південному заході Республіки Білорусь - відходив Радянському Союзу.
Розподіл території Польщі між двома тоталітарними країнами
17 вересня у Москві польському послу вручили блюзнірську ноту, в якій повідомляли про вступ у Польщу Червоної армії.
Знову напали, щоб “не напали інші”
Після успіху в Польщі, Німеччина рушила далі на Європу - Данія і Норвегія були захоплені практично без бою. Британсько-французька коаліція зазнала нищівної поразки на Півночі Європи і змушена була рятуватися втечею.Французи йдуть на домовленість з нацистами та зустрічають їх майже хлібом-сіллю. Британія успішно готується до оборони.
Радянський союз почав загарбувати території, котрі мали відійти до нього. Спочатку – частину Польщі, потім напад на Фінляндію, потім - на країни Балтії.
22 вересня 1939 у Брест увійшли перші частини 29-ї танкової армії Червоної армії. З ноти польському послу в Москві Гжебовському:
Наступного дня відбувся спільний парад переможців. О 16:00 на трибуну піднялися – від СРСР Семен Кривошеїн, від Третього Рейху Хайнц Гудеріан.
Із захисниками Брестської фортеці обійшлися, як з мешканцями нині окупованих українських міст – їх катували у застінках НКВд, депортували до таборів Сибіру та розстрілювали.
„Визволителі”: зала радянсько-фінської війни
30 листопада 1939 року війська Радянського Союзу (близько пів мільйона людей, – ред.) вторглися у Фінляндію, це стало початком так званої «Зимової війни». Радянські планувальники передбачили легку перемогу до 60-річчя Йосипа Сталіна 21 грудня. Та цього не сталося.
Хоча Червона Армія в результаті стане переможцем у цій війні, поразка країни з населенням 3,7 мільйона людей, сталася тільки через декілька місяців – і страшною ціною.
На тлі міжнародного гніву щодо неоголошеного нападу на Фінляндію, міністр закордонних справ Радянського Союзу В’ячеслав Молотов бреше в очі, як його наступник Лавров – і стверджує по радіо, що літаки скидали не бомби, а запаси їжі для голодних фінів.
На фотографіях музею – фото маскувальних костюмів фінів. Вони дозволяли їм ховатися в снігах, тоді як радянські солдати були в чорному – та ставали легкою здобиччю для снайперів.
Величезна зала, яка присвячена раднсько-фінській війні, розповідає про те, що навіть маленкьий народ може чинити супротив та виграти стратегічно – вони уникнули перебування у радянському концтаборі та зараз є однією з найуспішніших країн світу.
Радянські солдати мали погане забезпечення, як російська армія зараз – брали масою та називали себе “визволителями”.
Захоплений у полон радянський солдат у позиченій шапці розповідає, що він повинен «звільнити наших фінських трудящих друзів від капіталізму».
Геноцид та територія терору: ось що об’єднує всі тоталітарні режими
У Гданському музею є окремі зали – це територія терору. Немає суттєвої різниці між нацистським та радянським. Головне, на чому він базується, на страхові та підкоренні людей та народів через страх.
Тут є вагон, яким німці, а пізніше радянська влада вивозили людей у концтабори, знищуючі цілі народи.
Такими вагонами користувались, як німці, так і совєти - для депортації цілих народів
Є зали, присвячені Голокосту та Катині. Є історії біженців, які змушені були в одну валізу пакувати все своє життя та рятуватися в інших країнах.
І є сучасний символ російсько-української війни – маленький дитячий башмачок. Він – один з тисяч, які не зносили діти, які загинули під час ІІ-ої світової війни.
Десятки експозицій розповідають про страхи війни, які спричинили два диктатори за підтримки своїх народів та війська. Розповіді експозицій – через життєві історії обірваних доль.
Є зала, присвячена окупації Ленінграду – кадри змінюються на стіні під звуки православної молитви. Тут же – шматочки хліба, який видавали людям, продуктові картки.
Уривки блокадного щоденника дівчинки з окупації Тетяни Cавичевої.
28 декабря 1941 года. Женя умерла в 12.00 утра 1941 года».
«Бабушка умерла 25 января в 3 часа 1942 г.».
«Лека умер 17 марта в 5 часов утра. 1942 г.».
«Дядя Вася умер 13 апреля в 2 часа ночи. 1942 год».
«Дядя Леша, 10 мая в 4 часа дня. 1942 год».
«Мама – 13 мая в 7 часов 30 минут утра. 1942 г.».
«Савичевы умерли». «Умерли все». «Осталась одна Таня».
Вони до болі нагадують щоденник хлопчика з окупованого росією Маріуполя.
- "Я прокинувся, ну як і вчора, посміхнувся тощо. Бабуля пішла по воду. Повернулась. До речі, скоро в мене день народження".
- "У мене померли дві собаки і бабуся Галя, і улюблене місто Маріуполь за весь цей час, починаючи з 24-го четверга".
Є ще десятки залів, які розповідають, наприклад, про мародерство та злочини проти мирного населення з боків обох армій – німецької та радянської. Багато історій опору - проти обох режимів німецького та радянського.
Закінчується виставка тією самою вулицею, з якої вона почалася. Але у вікнах немає світла. На вулицях купа військової техніки техніки. Будинки зруйновані. Зруйноване життя мільйонів.
Тут була війна. У війни немає переможців, війна – це завжди трагедія. Немає такої мети, яка б виправдала загарбницьку війну та сотні тисяч невинних жертв.
Але ІІ-га світова почалася не 22 червня. До цієї дати радянські війська були такими самими загарбниками в Польщі, в країнах Балтії, у Фінляндії. Просто більшість мешканців срср відчули на собі горе війни тільки, коли бомби впали на радянські міста. Якщо говорити мовою історичних аналогії – хто прийшов у чужий дім з війною - рано чи пізно отримає її в свій.
