Шкільний випускний буває раз у житті. Але в умовах війни життя і здоров’я дітей важливіші за вечори та будь-які урочистості з цього приводу. Та й влаштовувати пишні бали у час, коли гинуть ровесники, коли діти лишаються сиротами, втрачають домівки - є недоречним. Разом з тим вчителі розповідають про своєрідне відчуття "незавершеності", яке відчувають цьогорічні одинадцятикласники.
Біляївка.City поспілкувалися з біляївськими випускниками та попросили їх поділитися своїми думками з цього приводу. Чи відчувають вони сум, що у них не буде випускного, прощального вальсу та зустрічі світанку з однокласниками. Запитали, якими залишаться у їх пам'яті шкільні роки, які припали на війну. І про що вони мріють зараз?
Діана Демидова: ми не відчули тієї радості, не змогли подзвонити в дзвоник
Цей навчальний рік був складним: карантин і війна. Та все ж таки ми змогли закінчити школу, я навіть з відзнакою.
З січня цього року наш клас почав планувати свій останій дзвоник і випускний. Ми відвідували заняття з танців, щоб в травні на подвір'ї школи станцювати вальс.
Та 24 лютого все змінилося. Почалася війна - щоденні сирени, виїзд друзів за кордон, страх та розгубленість. Змінився і навчальний процес - було важко змусити себе вчитися, коли в новинах з кожним днем все більше постраждалих. Але вчителі також нас розуміли, деякі проводили з нами психологічні вправи і давали поради, як заспокоїтись. Так і промайнули 3 місяці.
І ось нарешті закінчення школи, найжаданіша подія для всіх випускників. Але останій дзвоник у нас пройшов онлайн. Ми не відчули тієї радості, не змогли подзвонити в дзвоник. Протягом всього шкільного життя ми бачили гарних випускників і сподівалися колись також піти на свій останній урок в улюблений 18 кабінет. Дуже сумно, на останньому уроці в Zoom було важко стримати сльози.
Випускний вечір ми також організувати не можемо, та й немає бажання танцювати і сміятися, коли на нашій землі йдуть бойові дії і гинуть люди.
Вже цієї осені ми не повернемось до школи, а вирушимо у доросле життя. Я хочу вступити до ВУЗу і отримати вищу освіту. А отже, сподіваюсь, що війна скоро закінчиться, і ми обов'язково переможемо. І вже через 5 років, на зустрічі випускників, я знову зможу побачити своїх однокласників та вчителів.
Олексій Рубличан: робитиму все можливе, щоб Україна була квітучою та економічно сильною
У мене досить суперечливі почуття з цього приводу. З одного боку, я чекав на це протягом 11 років. З іншого, сумно, що більше ніколи не зможу сидіти зі своєї сусідкою по парті та розмовляти на різні теми. Вже ніколи не зможу збиратися з друзями на перервах та змагатися з однокласниками на уроках фізкультури.
Для мене закінчення школи це водночас і щастя, і смуток. Відверто кажучи, я не дуже любив вчитися у школі, і вчителі з цим, швидше за все, погодяться. Але водночас у школі було дуже багато чудових моментів, які я назавжди запам’ятаю. Чого ми тільки не робили за усі роки навчання. Ми й сварилися, й мирилися, захищали та прикривали один одного, спілкувалися про все на світі, списували, сміялися, підтримували. Я б міг розповісти про усе, що ми робили, але інколи ми робили щось таке шалене, про що розповідати не можна.
Незважаючи на те, що до Біляївської першої школи я перейшов лише у 6-му класі (це вже моя 3 школа) А-клас мене одразу прийняв, як свого. Ми стали справжньою родиною, особливо у 10-11 класах, коли подорослішали.
У школі я навчився контактувати з іншими людьми, бо у мене завжди були з цим проблеми. Кожен з однокласників так або інакше вплинув на мене та допоміг стати краще. Але настав час нам піти своїми шляхами у житті. Сподіваюсь, що ми з ними ще не раз будемо збиратися й чудово проводити час.
На жаль, через війну у нас не буде випускного, про який ми мріяли. Якщо відверто, то для мене це не дуже велика проблема, бо я не фанат таких заходів. Але я розумію, що для багатьох - це великий удар. Випускний буває лише раз у житті, тому мені навіть страшно уявити, що відчувають люди, які чекали на нього.
Що ж я буду робити після школи? Я б хотів мати чітку відповідь на це питання, але я її не маю. Так, зараз це прозвучить максимально пафосно, та я робитиму усе можливе, щоб внести свій вклад в економіку нашої країни. Україна має потенціал, і я вірю, що у нас все буде добре! Все буде Україна!
Дарина Кравченко: в одну мить закінчилися галасливі перерви, зустрічі на репетиціях, дівчата перестали обирати сукні
Я й досі не можу повірити, що шлях довжиною в 11 років закінчився. На жаль, в 9 класі ми були змушені відмовитися від випускного через епідемічну ситуацію, тому весь цей час ми мріяли про справжній, грандіозний випускний з нагоди завершення школи. І готувалися до цього ще з кінця 10 класу.
З трепетом в душі я згадую моменти, коли ми обирали колір нашої форми і фасон спідниць для дівчат, обирали фотографа і тренера з танців для вальсу. 1 вересня на святковій лінійці, емоції і передчуття чудового навчального року переповнювали абсолютно кожного. Ми познайомили першачків зі школою і відчули, що вже зовсім скоро на зміну нашому безтурботному дитинству прийде доросле життя.
Цей рік був наповнений неабиякими емоціями і подіями: ми навчалися онлайн та офлайн. Водночас готувалися до шкільних заходів, з яких особливо запам’ятався новорічний концерт. Їздили класом в кіно та на ковзанку, проводили багато часу разом, всі встигли розповісти про кількість придбаних посібників для підготовки до ЗНО та про години проведені з репетитором або на вебінарах. Встигли навіть посваритися через пару для танців, а дівчата з легкістю витрачали всю велику перерву на обговорення суконь та зачісок з нагоди випускного. Допомагали один одному реєструватися на ЗНО, щовівторка зустрічалися на репетиціях вальсу. Ми були щасливими, жили, мріяли і планували.
Випускники-2022 Біляївської другої школи
Особисто для мене 11 клас був не лише емоційним, але й надто відповідальним роком, адже в планах було одержати золоту медаль, успішно скласти іспити і готуватися до вступу. Свою підготовку я почала ще з червня минулого року, все літо і увесь навчальний рік мій розклад був розписаний погодинно, аби встигнути поєднати навчання в школі, підготовку до екзаменів, відпочинок та хобі.
В одну мить закінчилися галасливі перерви, зустрічі на танцях, дівчата перестали обирати сукні, які, як мені відомо, жодна з нас так і не встигла придбати, закінчилося безтурботне життя, сповнене великих надій і сподівань… Ми одразу подорослішали.
Звичайно, прикро, що навіть не можна було по-справжньому відсвяткувати важливе для кожного з нас свято, але, на мою думку, наразі це не найбільша з проблем.
Як би там не було, я хочу висловити слова подяки всім, хто прожив зі мною ці незабутні 11 років. Я хочу подякувати своїм батькам за виховання, безмежну віру в мене і підтримку, однокласникам, які кожен мій день наповнювали своїми посмішками і завжди потрапляли у якісь пригоди. Викладачам і класним керівникам, які дарували нам свою любов, підтримку, вчили не лише вираховувати інтеграли, розумітися в мовах програмування, вирішувати задачі з ядерної фізики, писати твори без помилок, а й давали настанови і поради на життя, вчили бути людьми з великої букви.
Я безмежно рада що навчалася саме в школі №2, що потрапила в цей непередбачуваний, веселий, добрий, зі своїми труднощами клас.
Надалі я планую якісно скласти іспити, вступити до вищого навчального закладу в Україні, будувати своє щасливе майбутнє і гордо нести своє ім’я - ім’я українки.
Олександра Семенченко: до війни планувала навчатися за кордоном, зараз відчуваю, що потрібна своїй країні
Особисто для мене прощання зі школою виявилося вкрай нелегким. Навіть ніколи б не подумала, що буду так сумувати. Ще рік тому мріяла про те, щоб цей шкільний "жах" закінчився якнайшвидше. Тепер я розумію, що надто відповідально до всього ставилася, все пропускала через себе і брала близько до серця навіть дрібниці, адже завжди була націлена на результат по-максимуму. А насправді це були звичайні моменти шкільного життя.
Наш 11-А. Всі різні, але ми справді сім’я. Наше шкільне життя було бурхливим, інколи важким, але таким рідним і незабутнім. Так чи інакше ми змінювались разом та, не дивлячись на те, що ми різні, нам вдалося створити свій маленький світ, в якому ми почували себе легко, розкуто і радісно. Звісно, в стінах цього світу приховані й не дуже приємні моменти, проте я вірю, що кожен з нас залишить в своєму серці найзворушливіші і феєричні спогади.
З нами працювала неповторна команда вчителів. Вони навчили нам мислити, аргументувати свою думку і не відступати від моральних цінностей, крокуючи життям. Мені було цікаво спостерігати за тим, як працював наш зворотній зв’язок. Ми вчилися у них, а вони вчилися у нас бути безпосередніми, прямолінійними, відвертими, оригінальними. Всі вони - неймовірні, щира подяка кожному. А особливо тим, хто торкнувся найпотаємніших глибин моєї душі, і хто доклав особливих зусиль, щоб зробити з мене гідну особистість. Ви у моєму серці.
Я з гордістю можу сказати, що навчалася у першій школі. Тепер так легко називати її рідною і найкращою, хоча я завжди так вважала.
Випускники 11-А класу, вчителі та батьки Біляївської ЗОШ №1
Затамувавши подих пишу про це, бо кожен куточок відзивається у серці якимось особливим спогадом: коридори першого поверху – безтурботними початковими класами, спортивний зал – змаганнями у волейбольній грі, актова зала – яскравими заходами і останнім неперевершеним Днем вчителя, 27 кабінет – рідним куточком і другою оселею та шкільне подвір’я – військовою підготовкою до "Джури".
Ми закінчуємо школу у час, коли наша земля стогне від знущань ворога. Планів було багато. Ми мріяли про свій випускний бал, про незвичайний танець, який поставили самі і про те, що урочисто отримаємо атестат і скажемо: "Прощавай, моя найкраща школо! Дякуємо тобі за все", а у відповідь почуємо - "Хай благословить вас Господь. Щасливої дороги!" А тепер ми мріємо лише про одне – перемогу.
Зізнаюся, дуже хотілося навчатися за кордоном, але з початком війни все змінилося. Вирішила: нікуди з України не поїду. І хоча ще не визначилася, з чим пов’яжу своє життя, я впевнена, що потрібна своїй країні. Сторінки моєї шкільної повісті закінчилися, проте настав час писати нову історію та йти далі заради України і тих, хто невпинно виборює мир і свободу українців.
Максим Авраменко: не так ми собі уявляли прощання зі школою
Російська агресія завадила провести випускний так, як ми про це мріяли. Особисто я уявляв свій шкільний бал, як красивий урочистий вечір, де ми зможемо подякувати своїм вчителям, батькам, попрощатися з однокласниками і запам'ятати цей день на все життя. Але зараз це не на часі.
Але я все одно б хотів подякувати усім вчителям за їхню працю та знання. Для мене вчителі Біляївської третьої школи - найкращі! Спасибі і моїм дорогим однокласникам. Завжди пам'ятатиму наші шкільні роки, як проводили час разом, як ходили в інші класи перед уроками, щоб поспілкуватися зі знайомими та їх класними керівниками. Це був чудовий період у моєму житті.
Анастасія Вербенко: вірю, що все ще буде - і перемога, і випускний
Ми всі одинадцять років мріяли про гарний випускний і останній дзвінок, але цього року ми не можемо влаштувати традиційний урочистий вечір. І це дуже прикро. Якраз у лютому ми почали готуватися до свята, ходили на репетиції, вчили танець, збиралися замовляти стрічки.
Зараз, коли я розумію, що цей період закінчився, стає трохи сумно. Не хочеться розлучатися зі школою, вчителями та однокласниками. Я вдячна всім нашим вчителям та класним керівникам за наполегливу працю та знання, за все, що вони робили для нас.
Ми всі дуже сумуватимемо один за одним. А я вірю, що все буде добре, і ми ще збиремося та відсвяткуємо і випускний, і нашу перемогу.
Наталія Кукушкіна: куди б життя не привело, школа назавжди залишиться в моєму серці
Нарешті ми завершили одинадцятий клас. Багато часу пройшло з того моменту, як вперше сіли за шкільну парту. Тут ми дорослішали, знайшли друзів.
Школа залишиться у моїй пам'яті, як неповторний, безтурботний період мого життя. Буденність, наповнена гулом коридорів, та тиша, яка приходить після завершення уроків.
Хоча у нас немає можливості яскраво завершити своє навчання в школі, через небезпеку під час великого скупчення людей в одному місці, але я хочу подякувати всім: вчителям, своїм батькам, однокласникам. За те, що були зі мною всі ці роки, що допомагали навчатися, спілкуватися та пізнавати цей світ.
Чітких планів на майбутнє у мене немає, але знаю, що чим би я не займалася, куди б життя не привело - школа назавжди залишиться в моєму серці.
Валерія Махновська: через війну деякі однокласники виїхали, але ми обов’язково зустрінемось під мирним небом на вечорі випускників
Я пам’ятаю, як мені, ще зовсім маленькій, дуже кортіло якомога швидше піти до школи. Було вкрай цікаво, що ж це таке. І мама, яка працює вчителькою, брала мене з собою. Шкільний шлях завершився, але спогади залишаться лише яскравими.
Хочу подякувати нашим першим вчителькам Шевченко Оксані Володимирівні та Саракул Ірині Миколаївні за їхню доброту, веселість та відповідальність. Я впевнена, що кожен з нас ніколи цього не забуде.
У старшій школі було ще цікавіше: багато нових вчителів, великі парти, чергування по школі, нові друзі, різноманітні свята. Вчителі, хоч і розуміли, що ми діти, але завжди спілкувалися з нами, як з дорослими людьми. Дякую їм за мудрість, чуйність, за те що підбадьорювали йти далі, вкладали в нас усе, що знають і вміють самі. Велика подяка нашій класній керівниці - Коржовій Лілії Олександрівні за терпіння, відповідальність, віру в нас, за материнську суворість і любов.
Випускники Біляївської школи №3
На жаль, у житті не завжди все відбувається так, як мріється. Через ситуацію в країні наш випускний бал відмінився, а останній дзвоник довелося проводити в Zoom. Дехто з однокласників виїхав. Але ми віримо, що скоро все мине, і ми обов’язково зустрінемось під мирним небом у вільній, незалежній країні в нашій школі - на вечорі зустрічі випускників.
Вероніка Скулінець: мріяла про випускний вечір, гарну сукню та святкове завершення шкільного життя
Чесно можу сказати, що Біляївська перша школа займає в моєму серці особливе місце. Адже саме тут я підростала, змінювалася і готувалася до дорослого життя. І тому я дуже вдячна всім, хто протягом одинадцяти років був зі мною. Особливо батькам, які підтримували мене весь цей час. Дякую всім вчителям, які витрачали свої сили та нерви для того, аби ми виросли розумними людьми. Це дійсно тяжка й неоціненна праця.
Хочу подякувати своїй першій вчительці Калмик Людмилі Петрівні, бо вона була однією з перших, хто повірив в наші сили, та Дурбало Надії Миколаївні, яка була класною керівницею в старших класах, і стала другою мамою для нашого 11-А.
Вони бачили наші перемоги та невдачі, підтримували на всіх змаганнях та завжди були поруч. І як не згадати уроки фізкультури з Калмиком Володимиром Івановичем, завдяки якому я полюбила спорт, і який став для нас справжнім другом. Також цей період в житті подарував мені неабиякий досвід, я часто брала участь в олімпіадах, спортивних змаганнях та шкільних виступах. Впевнена, що свої шкільні роки буду згадувати з посмішкою на обличчі.
Як і всі одинадцятикласники, я мріяла про випускний вечір, гарну сукню та святкове завершення шкільного життя. На жаль, наші мрії не здійсняться в цьому році, але ми не засмучені, бо все літо попереду, і в нас є час провести його разом. Всі події, які відбуваються в нашій країні дуже трагічні, але вони роблять нас сильнішими. А особисто мене надихають на відстоювання української сили та незалежності. Як ніколи, я відчула патріотизм в своїй душі і єдність людей в нашій державі. Я розумію, що ми - майбутнє України, тому прагну отримати освіту і робити все для того, щоб моя країна ставала ще кращою після нашої перемоги. Вірю в ЗСУ та український народ, який всю історію свого існування бореться за свободу. І цього разу правда на нашому боці.
Нікіта Маглаперідзе: у планах - працювати на благо України та бути щасливою людиною
Мабуть, не секрет, що хотілося якнайшвидше закінчити школу. Але в 11-му класі розумієш, що ось це останній рік - рік наших спільних можливостей, переживань, свят, перемог. Особливо запам’ятався Новий рік , бо ми відчули себе єдиною командою.
Свій випускний планували ще з вересня, та йому не судилося бути. Наше сьогодні пронизане біллю, сльозами, невизначенністю, втратами. Та ми щиро віримо в нашу перемогу та майбутнє України.
Зважаючи на це, я не відчуваю суму, що ми залишилися без випускного. Бо саме зараз рідні та близькі багатьох з нас знаходяться на передовій. І влаштовувати свято недоречно.
Але на майбутнє маю багато планів. По-перше, вдало скласти тест і вступити до вишу. По-друге, плідно працювати та робити нашу країну кращою. По-третє, бути щасливою людиною.
І найголовніше - хочу подякувати своїй Біляївської ЗОШ №2 та кожному вчителю окремо. Ваші поради, чуйне ставлення, настанови, знання, душа та серце знаходять відзеркалення в кожній дитині.
Мені пощастило бути учнем, а зараз випускником нашої другої школи. Низькій уклін вам, вчителі! Бажаю вам міцного здоров’я, професійних відкриттів, сил та творчої наснаги.
