Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну замість звичних рейсів на спеціальні маршрути вийшли евакуаційні потяги, які вивозять людей з небезпечних територій. Процес евакуації не зупиняється ні вдень, ні вночі, попри небезпеку, обстріли та руйнації, яких зазнала залізнична інфраструктура України. Особливе навантаження припало на перший місяць війни, коли поїзні бригади та машиністи вивозили до 3000 людей одним потягом: дітей, жінок, літніх та маломобільних людей. Лише з Донеччини і Луганщини залізничники здійснили за місяць 230 евакуаційних рейсів. Біляївка.City поговорили з провідницею, яка з перших днів війни працює на одному з таких рейсів. Пані Тетяна у складі Одеської поїзної бригади рятує людей з Краматорська, Харкова, Запоріжжя, Дніпра. Біляївка.City вона розповіла про роботу евакуаційного потягу, найтяжчі рейси та пасажирів, які запам'яталися.
Забирали усіх, кого могли
У мирний час Тетяна працювала на рейсах, які курсували з Одеси до інших міст України. З перших днів війни їх бригаду перекинули на евакуаційні маршрути, щоб допомогти українцям виїхати з територій, які потрапляють під обстріли окупанта. Говорить, що рятівними для багатьох людей стали міста у Західній Україні - Львів, Ужгород, Івано-Франківськ, Трускавець, Рахів. Дехто вирішив перечекати небезпеку там, дехто – вирушив далі у Польщу, Чехію, Німеччину. Її зміна на евакуаційному маршруті триває понад 15 діб. Через постійну загрозу потяги прибувають із затримкою, графік рейсів постійно змінюється.
Фото: Укрзалізниця
- Перший евакуаційний рейс був з Дніпра. Вийшли на посадку, а на пероні тьма людей. І всі хочуть поїхати. Паніка, крики, штовханина. Біля кожного вагону чергувала поліція, яка допомагала здійснювати посадку. Ми всім казали, що це не останній потяг. Ще їхатимуть і після нас. Треба просто чекати, та де там. Спочатку в купе розміщували по 8 пасажирів, потім додавали ще і ще. Люди тіснилися у проходах, тамбурах. Спали на підлозі або стоячи. Серед них було багато жінок з грудничками, людей з інвалідністю. Боляче на це було дивитися.
Деякі пасажири, за словами Тетяни, намагалися "качати права". Хтось хотів їхати у купейному вагоні лише удвох.
- Таких одразу ставили на місце і нагадували, що це евакуаційних потяг, безкоштовний. Посадка має бути максимальною. Не подобається, беріть квиток та їдьте у комфортних умовах. Але більшість були задоволені, що у безпеці та їдуть.
Один купейний вагон міг вмістити від 8 до 15 людейФото: shpalta.media
Були й інші випадки, коли доводилося призупиняти поліцейських, які хотіли посадити на ключовому вокзалі якомога більше пасажирів, по 15-20 у купе.
- По-перше, у таких умовах, із зачиненими в цілях безпеки вікнами, ми просто не довеземо людей до кінцевого пункту. По-друге, на інших станціях на маршруті також стоять пасажири, які чекають на евакуацію. Там такі ж люди, і їм треба надати місце, а не розводити руками. В той же час, поліція вкрай різко присікали будь-які спроби залізничників посадити на потяг "своїх", обійшовши черги. У цьому сенсі був порядок і дисципліна.
У перші дні війни людей перевозили у переповнених вагонах, багато хто погоджувався їхати у проходах. Дорога була довгою і виснажливою
Один із евакуаційних рейсів, на якому працювала Тетяна, курсував із Дніпра до міста Хелм, Польща. Через великий потік бажаючих виїхати, на кордоні утворювалися черги з потягів.
- На свою чергу перед Хелмом ми чекали більше семи годин. У нашому поїзді було три тисячі людей, стільки ж у попередньому. Вокзал у місті не міг прийняти нових пасажирів, допоки не оформить попередніх і не направить їх далі своїми потягами. Усі були виснажені, стомлені. У нашому поїзді їхали люди, які перед тим, як дістатись Дніпра, подолали непростий шлях із гарячих точок. Але ніхто не скаржився, раділи, що вдалося врятуватися.
Евакуаційні потяги зустрічали волонтери
На багатьох станціях біженців чекали волонтери з їжею, водою та гуманітарною допомогою.
- На зупинках приносили бутерброди, випічку, гарячі обіди. Супи та борщі цілими бідонами. Роздавали і годували усіх, також запасали водою. Мамам із немовлятами передавали молочні суміші та підгузки. Волонтери великі люди, дуже допомагають. Багато людей брали із собою в дорогу щось по мінімуму. А деяким вже й нічого було брати, бо дім і все, що в ньому, розбомбили. Розповідали, що їдуть та вже не мають, куди повертатися.
З такими історіями їхали люди, яких евакуювали із Краматорська до Львова.
- Наш рейс був якраз напередодні того, як вдарили ракетами по вокзалу у Краматорську. Ми також потрапили під обстріл, але тоді обійшлося без жертв.
Обстріл вокзала в місті Краматорськ російськими військовими
Люди по 20 днів просиділи у підвалах в мороз. Жінки у кирзових чоботях, чоловічих кросівках. Кажуть, що переступали через трупи та йшли. Дуже шкода було пенсіонерів, яким не було що їсти. Люди вік прожили, і ніби пережили ще один голод.
Особливо запам’яталася сім’я із Попасної. Їхали з дитиною, з речей – нічого, лише маленька сумочка.
- Помітила їх при посадці, сідають і так ту сумку пригортають до себе, наче злиток золота чи щось дуже цінне везуть. Виявилося – кошеня, кволе, замурзане. Принесли їм їжу, розговорилися. Кажуть, не могли залишити тваринку помирати, бо це їх друг, а з друзями так не вчиняють. І таких історій багато. Люди самі рятуються і будь-якою ціною рятують своїх домашніх тварин.
Евакуаційним потягам, розповідає Тетяна, нерідко доводиться рухатися під обстрілами. Від ворожих ударів руйнуються мости, дороги, колії. Десь у містах - загалом спокійно, десь - навпаки. Іноді під приціл ворога потрапляють вокзали.
- Якось стояли в Запоріжжі, мали проводити посадку. І якраз у той момент почалися обстріли, постраждали залізничні колії та міст, евакуацію відклали. Ми чекали два дні, поки відремонтують пошкоджену ділянку, щоб знову вийти на маршрут.
Чому потяги приходять із запізненням
Через атаки, постійні сигнали тривоги та об’їзди небезпечних зон, дорога займає у два-три рази більше часу, ніж це було до війни. Загалом, евакуаційні потяги можуть приходити до кінцевого пункту із затримкою у п’ять і більше годин.
- Їдемо такими шляхами, що ніхто не розуміє, де ми, і що це за місцевість. Лише диспетчери та машиністи орієнтуються. Інколи маршрут доводиться змінювати під час руху, бо десь попереду – обстріли. В цілях безпеки рухаємося практично у темряві. Вікна у купе завжди зашторені, в коридорах заклеєні скотчем, щоб нікого не поранило уламками.
- Ти ніколи не знаєш, що тебе чекає у дорозі, яким буде цей рейс. Просто виходиш і працюєш. Бо хтось має вивозити людей з небезпечних міст. Але нам не так важко, як людям, яких перевозимо. Коли вони розповідають, як бомблять їхні будинки та що їм довелося пережити, ми розуміємо, що нам ще дуже пощастило.
Як потрапити на евакуаційний потяг
Залізниця продовжує евакуювати людей з найбільш небезпечних регіонів України. Графік актуальних рейсів можна знайти на сайті uz-vezemo.com. Для цього необхідно перейти за посиланням та обрати у другому екрані розділ "Список евакуаційних рейсів". Зверніть увагу, що час відправлення може змінюватись. Інформація оновлюється щоденно близько 00:00. Посадка на евакуаційні рейси здійснюється безкоштовно.
Попри те, що евакуаційні маршрути називають дорогою життя, бо вивозять людей із пекла, для деяких залізничників вони закінчилися трагічно. Хтось отримав поранення, хтось вийшов на рейс востаннє.
Лише за перший місяць війни загинули 54 співробітники та співробітниці Укрзалізниці. Про це повідомив голова правління АТ "Укрзалізниця" Олександр Камишін. Майже сотня отримали поранення, дехто - перебуває в полоні. На війні навіть провідниці та провідники є солдатами своєї країни, які рятують цивільних та допомагають їм врятуватися від війни.
