Регулярно в Україні, де триває російсько-українська війна, з’являються повідомлення про чоловіків, які намагаються різними способами уникнути служби в армії. Зазвичай, вони супроводжуються мемами, жартами, глумом. Бо гендерні стереотипи вважають, що кожен чоловік від народження – це воїн, тоді як жінці не місце на війні. Втім реальність їх спростовує.
Найцінніше, що є в кожній державі – люди
В Ізраїльській армії, розповіла волонтерка Лариса Полухях, офіцер під час візиту українців, показавши безліч нового обладнання, устаткування, абсолютно серйозно сказав: а зараз покажу найдорожче, що є в нашій армії. Волонтерка згадує, що очікувала побачити якусь надсучасну техніку, а він показав новобранця. На її німе питання, відповів:
– Пістолет роблять 20 хвилин, літак – місяць, а він ріс не менше 18 років. І не факт, що через 18 виросте інший, якщо цього не стане.
І не завжди для чоловіків воно з автоматом.
Деякі чоловіки, дійсно, можуть бути більш корисними на іншому фронті: в кібервійськах, на інформаційному фронті, як волонтери-постачальники обладнання, устаткування тощо. Перемога сьогодні – це й економічний, дипломатичний, інформаційний, гуманітарний фронти. І внесок кожного в неї має бути не за принципом статті, а за принципом – у кого що краще виходить робити.
Отар Довженко, український медіаексперт, головний редактор видання “Детектор.медіа”, яке сьогодні є одним з флагманів інформаційної боротьби та розвінчування проросійських фейків, каже:
- Про себе можу сказати, що не почуваю в собі ані фізичної, ані психологічної спроможності воювати зі зброєю в руках. Це не пов’язано з «пацифізмом» — я бажаю всім загарбникам лютої смерті. Але я від природи не воїн. Не можу сказати, що мені зовсім через це не соромно, але я намагаюся робити максимум, застосовуючи вміння і ресурси, які в мене є у моїй професійній сфері, і допомагати армії. А посилати на фронт людей, які не вміють і не готові воювати — це те, чим зараз займається Росія, хапаючи мешканців Донбасу і використовуючи їх як гарматне м’ясо. Надто ж немудро «карати» повістками у військкомат чи посиланням на фронт тих людей, які чимось завинили. Навряд чи армія арештантів, які воюють з-під палиці, може добитися потрібних Україні результатів. Власне, наша сила в тому, що кожен робить те, що може, хоче і вміє, і вкладає в це душу. Звісно, військові — чоловіки і жінки — заслуговують на найвищу пошану, бо саме вони ризикують життям і тримають удар.
Жінки давно та успішно захищають країну
У 2013 році військову службу відбували 16 557 жінок, а вже у 2020 році їхня кількість становила 31 757. З них у 2013 році 1633 особи належали до офіцерського складу, а у 2020 році цей показник підвищився до 4810.
Протягом 2014-2020 років понад 13,5 тис. жінок отримали статус учасника бойових дій (УБД) за участь в АТО/ООС. 925 жінок-офіцерок наразі обіймають командні посади. Загальна кількість жінок у ЗСУ – 56 726.
Це теж культурна та ментальна різниця між нами та ворогом, який живе у дуже патріархальній парадигмі. У ній - жінці не місце на війні, а будь-який чоловік тільки за ознакою статті, вже воїн.
Так, коли вони брали в полон українських жінок-військослужбовців, вони намагалися їх додатково принизити, розповіла омбудсмен Людмила Денісова.
Жінок вивезли на територію Білорусі, а потім до СІЗО в російському Брянську. Там полонених роздягали догола у присутності чоловіків, змушували присідати, обрізали волосся та постійно проводили допити, намагаючись зламати морально.
Українські військові після звільнення з російського полону
Водночас, в Україні навіть скасували Весняний призов на строкову військову службу до Збройних Сил та інших військових формувань України у 2022 році через військову агресію російської федерації. Під час проведення в Україні загальної мобілізації, комплектування вакантних посад у Збройних Силах України та інших військових формуваннях здійснюється за рахунок надходження військовозобов’язаних та резервістів.
У той час рф кидає в бій на передову проти України своїх строковиків, яких збирають, зокрема, на окупованих територіях Криму та Донбасу. Тих, кому було по 18-20 років. Українська армія комплектується вже дорослими, досвідченими чоловіками, які мають бойовий досвід та високу мотивацію. Саме тому агресор несе величезні людські втрати, бо військове керівництво Росії використовує свій людський ресурс як "м'ясо", а Україна прагне діяти ефективно і максимально зберегти людей, особливо молодь.
Гендерна пастка
Однак і ми інколи потрапляємо під дію гендерних стереотипів. Так, нещодавно, відома українська військова Яна Чорногуз розповіла про ситуацію, з якою зіткнулася її родина. Гендерні стереотипи та сексизм стали справжньою трагедією для її 7-річної дитини.
Чоловік Яни дбав про дитину, поки молода жінка з 2020-го року служить на бойовій посаді в ЗСУ. І, відповідно до законів, не має права на виїзд за кордон. Дівчинку в перші дні вторгнення відправили туди одну з чужими людьми, бо татові не дали змоги перетнути кордон. І ніщо не може переконати прикордонну службу випустити чоловіка, щоб забрати дитину, чи залишитися доглядати за нею.
– Нестерпно від думки, що ми обоє можемо загинути, а вона залишиться за кордоном сама, у такому маленькому віці, – пише Яна Чорногуз, – просто цікаво дізнатися у всіх, хто вирішив, що на війні воюють лише чоловіки, а всі жінки сидять з дітьми: а що робити з такими жінками як я? З такими ситуаціями, коли жінка у війську, що кілька днів розмовляє з дитиною по телефону, вириває кожну нагоду зубами, аби між ротаціями її побачити, а колишній чоловік, активіст і програміст, власне безпосередньо виховує її? Відповідь військомату та прикордонників: позбавити мене батьківських прав. Є ще варіант мені “задвухсотитись”. Тоді, можливо, батька випустять за кордон до дочки. З довідкою про мою смерть. Хоч я непевна, що і це переконало б прикордонників, що він єдина людина, що живе з дитиною. Бо чоловіки ж не повинні дбати про своїх дітей від колишніх шлюбів. Так очевидно у більшості закладено у картині світу.
Наближати перемогу можна не лише на фронті
Ніхто не сперечається з тезою, що найбільший внесок у перемогу роблять саме військові, які ризикують життям, здоров’я, та змагаються за перемогу щосили та щодуху. Однак наближувати її можна різними способами.
Неймовірно великий внесок у наближення перемоги роблять кібервійська України – і офіційні, і неофіційні, які працюють на цифрову ізоляцію Росії, зменшення спроможності її економіки купувати кулі та зброю, що вбиває українців та українок, викривають її злочини проти інформаційної безпеки України.
Так, лише останнім часом, зазначає міністр цифрової трансформації Михайло Федоров, низка світових цифрових гігантів призупинила діяльність в рф, серед них American Express, Webmoney, LetyShops та інші.
Михайло Федеров - міністр цифрової трансформації України
Найпопулярніший український письменник, поет, фронтмен гуртів “Жадан і собаки”, “Лінія Маннергейма” Сергій Жадан усі дні війни залишається у Харкові, документує військові злочини проти рідного міста, мирних мешканців та розповідає про них світові. Він записує інтерв'ю з волонтерами, лікарями, комунальниками, працівниками служби спасіння, які рятують харків'ян після обстрілів та бомбардувань, пише про героїзм цивільного населення.
Сергій Жадан наразі забезпечує тероборону Харкова, веде бої на культурно-інформаційному фронті, залучає кошти для підтримки ЗСУ
“Розмовляв щойно з обласним керівництвом. Приїхав розвідник, розповідає, що селяни вночі вкрали вже другий російський танк. І гармату. Танки віддали військовим, гармату не встигли - вкрали колеса. Так і стоїть. Можете не вірити і вважати це оптимістичним постом. Але, блін, я відео бачив”.
Окрім того, він займається вирішенням гуманітарних проблем Харкова, підтримує військових, територіальну оборону.
Українські аграрії почали посівну, яка має врятувати країну від голоду, забезпечити її продуктами харчування. Їх фронт наразі є не менш важливим, ніж той, що на передовій.
Волонтерка Катерина Ножевнікова, БФ “Корпорація монстрів”, розповіла про свого колегу та друга, якого не взяли воювати, хоча він намагався записатися у тероборону. Натомість він зміг забезпечити ЗСУ шістьма машинами, які передав від фонду на передову.
Сергій Гнезділов, військовослужбовець з Одещини, поділився історією свого друга та закликав не судити всіх чоловіків, які, як вам здається, ухиляються від служби в армії.
– У військкоматах достатньо людей з досвідом, достатньо призовників та вкомплектовано на 200% тероборону. Сьогодні в транспорті “наїхали” на мого друга, киянина.
В нього купа захворювань, але він хотів потрапити в тероборону. Я знаю не один рік про його принциповість та служіння країні там, де його ніхто не бачить. З першого дня війни він дуже мало спить, щодень та щоночі він займається важливою справою: забезпечує стабільність тилу. Веде переговори, оформлює вантажі, працює з міжнародними громадськими спільнотами.
Завдяки роботі, яку ніхто не бачить? і яку ніхто не цінить, захисники України декількох підрозділів воюють з зарядженими тепловізорами, мають генератори, мають машини та інше волонтерське майно для виконання бойових завдань.
– Не заважаймо одне одному, робимо кожен свою справу, на яку є поклик серця, - звернувся військовослужбовець до співгромадян.
Від серця кожного - все, щоб наблизити перемогу на тому фронті, де у нас виходить найкраще це робити. В цьому ми найбільше відрізняємося від нашого ворога - цінувати кожне людське життя та давати йому змогу проявити себе найкраще там, до чого лежить душа, до чого є талант.
