Бути чи не бути, працювати чи перечекати, рятуватись чи залишитись? Героїні нашої публікації в один голос відповідають: бути і робити свою справу, а далі - подивимось. Сьогодні ми розповідаємо про жінок, які знайшли у собі сили та продовжують працювати, щоб бути корисними тим, кому це потрібно. Про зміни, які відбулися у сферах їх діяльності після війни. Про паніку, бізнес і роботу в умовах постійної загрози.
Олена Степаненко, перукар студії краси "Софі"
Салон, у якому працює Олена, знаходиться у Біляївці. Жінка зізнається, що наводити красу під звуки сирени і досі не звикла. Але на питання: чому не їдете? Відповідає просто і лаконічно – не хочу.
- Мабуть, для мене критична межа, після якої потрібно пакувати валізу, ще не наступила. Хоча багато моїх колег вже давно виїхали за кордон або переїхали у більш-менш безпечні регіони. А я навпаки – відчуваю себе у безпеці тут, у своєму місті, навіть попри сирени і віддалені звуки вибухів.
Від війни рятувалися не лише колеги Олени з б’юті-сфери, а й її постійні клієнти.
- Людей з об’єктивних причин стало менше. Але з’явилися і нові, багато майстрів зараз не працюють. Зазирають і немісцеві, які приїхали до Біляївки, і їм порадили наш салон.
За словами перукарки, деякі процедури, більш дороговартісні, клієнти вирішили відкласти на кращі часи.
- Бо ніхто не знає, що буде завтра. Люди економлять, і це логічно в нинішніх умовах.
Яна Кулік, власниця фруктово-овочевого кіоску у Біляївці
Дівчина говорить, що на роботі відчуває себе спокійніше, та й люди, коли бачать, що все у місті працює, заспокоюються. Такої паніки, як раніше, вже немає. Хоча спочатку були думки поїхати.
- Вони і зараз мене накривають, особливо, коли від вибухової хвилі на базарі дрижить дах. Тисне і невизначеність, і саме існування під постійною загрозою. Але ми продовжуємо працювати, принаймні допоки це можливо буде.
Складніше було у перші дні, коли знаходилась вдома.
- Ти не можеш ні про що думати, окрім війни, постійно слухаєш новини і тривога наростає, як снігова куля. Цей страх передається дітям, а яка з цього користь?
Робота, за словами Яни, її врятувала. Тут час біжить швидше, і покупці не дають сумувати. Але і з непорозумінням інколи доводиться стикатися, здебільшого, через ціни.
- В основному людей хвилює подорожчання овочей із так званого борщового набору. Картопля наразі трохи впала у ціні. А от буряк, морква, капуста – зросли. Помідори, огірки, солодкий перець також вже не зустрінеш за старою вартістю. Бо основним постачальником цієї городини, в тому числі і тепличної, була Херсонщина. Сьогодні з відомих причин цей ринок закритий, багато продукції везуть з-за кордону. От витрати на транспортування - з одного боку, та дефіцит на деякі овочі – з іншого, і впливають на ціну закупки. Намагаюсь пояснювати це людям, бо і самій приємніше реалізувати товар за прийнятною ціною.
Продавчиня сподівається, що ситуація поліпшиться, коли більше городини почнуть продавати місцеві тепличники та господарства.
Поліна Касьяненко, підприємниця, власниця нейл-студії
У сфері нігтьового сервісу Поліна працює більше восьми років, шість з них – керує власною студією у Біляївці. Коли почалася війна, прийняла рішення залишитися у рідному місті. Бо вважає, що допоки є можливість, вона повинна робити те, у чому її найбільша користь – працювати, сплачувати податки, підтримувати країну.
Поліна Касьяненко
- З початком війни були, звичайно, різні думки, і страх змушував задумуватися про те, щоб кудись поїхати. Але вже на другий день, 25-го лютого я прийняла рішення, що виходжу на роботу, - розповідає дівчина.
Поліна знаходилась у декретній відпустці. Її молодшому сину – сім місяців. Дві нейл-майстрині, які на той час працювали у салоні, виїхали за кордон.
- Під час війни немає правильних чи неправильних рішень, кожен має чинити так, як відчуває. Особливо якщо твій вибір стосується безпеки дітей. Для себе я вирішила, що поки у нас спокійно, потрібно обов'язково сплачувати податки, допомагати країні, забезпечувати рідних та близьких, - пояснює підприємниця.
Найскладніше було у перший тиждень. Багато клієнтів відмінили свій запис. А ті, хто приходив, просто знімали покриття, бо не розуміли, що буде далі. Перестали приймати замовлення онлайн-сайти та магазини.
- Попри те, що сьогодні усі постачальники відновили свою роботу, ти все одно не розумієш, скільки матеріалу було б доречно замовити. Чи все-таки почекати, оскільки ситуація змінюється кожен день. Але як оптиміст, я запаслася усім необхідним на декілька місяців вперед. Оновила також свою колекцію лаків новими кольорами. Бо вірю, що все буде добре.
Ми також розпитали нейл-майстриню щодо вподобань клієнтів, чи змінилися вони після війни.
- Якщо ми говоримо про колір покриття, то зазвичай навесні клієнтки віддають перевагу свіжій, яскравій, життєрадісній гамі, - говорить Поліна. – Але у цьому сезоні все навпаки, жінки в основному обирають пастельні кольори: беж, пудру, карамель. Та попри це – настрій у всіх позитивний.
Користуються попитом також педикюрні процедури. Адже попереду сезон відкритого взуття, і клієнти хочуть надати своїм ніжкам естетичного вигляду. Крім цього, звертаються і з проблемами у сфері подології. Це - тріщини, мозолі, "натоптиші", врослі нігті. Вони завдають чимало клопоту, заважають нормально пересуватися.
- Усунути ці деформації здатен лише професійний майстер. Тому люди раді, що наш салон працює, що вони можуть скористатися нашими послугами, бажають процвітання. І я розумію, що прийняла правильне рішення.
Світлана Білоконь, майстриня з шиття та ремонту одягу
Жінка зізнається, що ранок 24-го лютого запам’ятає на все життя. Про війну дізналася не з новин чи радіо, а почула ті страшні вибухи, якими ворог розбудив Одесу.
- Мій ранок почався традиційно із хатніх справ перед виходом на роботу. Це була п’ята година, вийшла на вулицю і обімліла, - розповідає Світлана.
- Потім зателефонувала донька, яка живе в Одесі. Дзвінок підтвердив найстрашніше: місто обстрілюють, почалася війна. Перша думка, як дитину забрати звідти, а потім вже все інше.
- Довгий час не могла взяти себе в руки і почати працювати. Натхнення прийшло аж на тридцятий день. Роботи накопилось багато: жилетка, костюм, спідниця, брюки. Усі замовлення люди робили до війни, хотіли оновити гардероб на весну. А тут така біда…
- Першою розкроїла блузу у квітковий принт, - продовжує жінка, - і результат мене порадував. Значить, натхнення потроху повертається.
- А думок виїхати – не було. Усе моє життя і усі мої люди – тут, у Біляївці.
Ірина Комерзан, техпрацівниця Будинку культури у Повстанському
Дівчина дбає про чистоту не лише у приміщеннях клубу, а й на прилеглій території. Так біля Будинку культури з’явилися квітники. А ще присадибну ділянку прикрашають різні фігурки, створені її руками, а берізку - лелеки.
- Цьогоріч чекала на весну, як ніколи, - розповідає Ірина, - і тільки-но погода дозволила, одразу взяла знаряддя та вийшла працювати. А перехожі дивуються-питають "Іро, а що війна закінчилася, що ти на клумбі пораєшся?" Що і коли закінчиться – не знаю, але точно не дозволю собі занедбати ділянку, у яку вклала стільки сил і душі.
- Багато в чому допомогли люди. Усі ці роки вони щедро ділилися саджанцями, тож клумби будуть рясними і барвистими. Першими були підсніжники, далі черга за тюльпанами, ірисами, гіацинтами.
Ірина підрізає троянди на клумбі у центрі селища
Квітами, за словами дівчини, ділилися не лише місцеві жителі. Багато посадкового матеріалу передавали люди з Біляївки, знайомі і незнайомі.
- Хочеться, щоб квітники радували око з ранньої весни і до пізньої осені. А для цього потрібно попрацювати: підготувати ґрунт, прибрати зайве, підживити рослини. І чекати на перемогу, але точно не склавши руки. Бо не дарма кажуть, що у кожного свій фронт.
Дар’я Будченко, продавчиня магазину на Біляївському ринку
Магазин "Хороший", в якому трудиться Дар'я, сьогодні працює у звичному режимі. Полиці с товаром заповнені, дефіциту як такого не відчувається. Попит в основному на продукти першої необхідності. Це крупи, макарони, олія, борошно.
- Добре купують молочку та яйця, - пояснює продавчиня, - ціни на них приблизно такі ж, як і були. Максимум на 1-2 гривні змінилися. Деяка продукція зросла у ціні більш суттєво.
- Наприклад, сьогодні продавали дріжджі по 20 грн за 100 грамів. Таку вартість сформував постачальник, наша націнка – мінімальна, щоб люди мали можливість придбати усе необхідне.
Дівчина говорить, що більшість покупців розуміють, за яким алгоритмом працює ринок, і як встановлюються ціни. Хоч і обурення також доводиться чути час від часу.
- Але така вже специфіка сфери торгівлі. Війна чи ні - не має значення. Людям інколи потрібно виговоритися. Наша задача, як продавців – вислухати, заспокоїти, пояснити. За таким принципом і працюємо.
