Все почалося п’ять років тому. Моя середня дочка захворіла на двостороннє запалення легенів. Нас поклали у дитяче відділення Біляївської лікарні. Стандартна на той момент процедура – необхідно було пройти флюорографію і гінеколога. Минув місяць, ми вже давно виписалися з лікарні, і тут дзвінок акушерки: «Ви не лякайтесь, у вас ще не рак, але дуже погані аналізи. Необхідне обстеження в онкодиспансері!
Примітка редакції: ця історія публікується в спецтемі "Від першої особи. Реальні історії про нереальні ситуації", герої якої захотіли зберегти анонімність у розповіді
Ця новина мене вразила. Онкології я боялася завжди. Багато чула про неї і сподівалась, що мене це мине. Моя найкраща подруга вісім років тому померла від раку «жіночих органів». Вона дуже пізно виявила його. Працювала в Одесі, хвилював інколи біль внизу живота. Але вона не обстежувалась. Для того, щоб працювати, медкомісію купувала. В результаті, коли вже прихопило, її розрізали і видалили усі жіночі органи. На жаль, операція з видаленням не допомогла. Вона померла молодою. В неї не було ні чоловіка, ні дітей.
Сестру мого чоловіка також оперували від раку в онкодиспансері. Це було років 10 тому. Але потім з’ясували, що її не до кінця обстежили. В неї була саркома. І після операції у хребет пішли метастази. Вона прожила рівно місяць після операції. Ховали її на 1 травня. У мене й досі ця дата асоціюється не з майовками, а її похороном.
Я боялася онкодиспансера, але зважаючи на трагічний досвід цих близьких мені жінок, обстеження таки пройшла. Мені поставили діагноз: дисплазія ІІІ ступеня. У перекладі на просту мову – це передраковий стан.
Я запитала лікаря, який мене обстежував і мав оперувати, скільки буде коштувати така операція. Він відповів: «Ідіть додому і принесіть максимум того, що ви можете зібрати. Ми з вас багато коштів не візьмемо».
Я була збентежена. Адже максим у кожного свій. Як так можна було казати? Зізнатися, на лікаря образилась і почала шукати, де ще можна зробити таку операцію.
Промислом Божим опинилася у лікарні залізничників. Я працювала до декрету на залізній дорозі. І операцію мені зробили за страховкою зі знижкою. Зрізи взяли на аналіз і з’ясували, що справи у мене не дуже гарні. Стан граничний, на клітинному рівні пішли зміни, і ось-ось будуть ракові клітини, а за ними, як відомо, і метастази не за горами, вилікувати які не всім вдається.
Лікар призначив мені другу операцію. Треба було видаляти жіночі органи, де усе це могло розвиватися. Зробили і другу операцію. Направили на консультацію до онокодиспансеру. Але, як ви вже зрозуміли, через мій страх і неприємний досвід з цим закладом, туди я не пішла.
А за рік у грудях я виявила в себе пухлину. Треба було швидко знову обстежуватися. Але моя донька знову хворіла, потрібно було вартісне лікування. Родина у нас багатодітна, коштів багато не маємо, тому двох хворих не витягнули б. Тож, я вирішила спочатку зайнятися дочкою, а потім вже собою.
Разом з тим в цей період прийняла рішення спробувати природні ліки, народні рецепти. Пила протиракові настойки «Зеленої планети», блакитну глину. Робила коржі з блакитної глини і прикладала до грудей, соляні пов’язки тощо. Навіть голодувала за системою австрійського вченого Бройса. Він стверджував, що 40 днів треба пити відвари протиракових трав і не їсти тверду їжу. Щоб не померти з голоду – пити овочеві соки. Начебто за цією системою вилікувалися більше п’яти мільйонів людей. Якщо вірити Інтернету.
На той час я вже була людиною віруючою. Відвідувала наш біляївський храм регулярно, брала участь у таїнствах. Голодувати за системою Бройса я вирішила під час Великого посту. Взяла на це благословення священика. Він сказав також намагатися кожну службу під час посту сповідатися і причащатися. Тоді я наївна думала: Де ж мені стільки гріхів набрати, що казати на сповіді? І тут відбулося диво. Я згадала стільки своїх гріхів – списала 4 аркуші з обох боків. А потім щоразу писала ще по два.
Не даремно кажуть, що причина, корінь багатьох хвороб лежить в духовній сфері. Тобто причина наших хвороб часто – це наші гріхи, пристрасті, образи тощо. Вилікуй душу – і поступово піде хвороба тілесна. Я до цього йшла довго і болісно. Я зрозуміла, навіщо Бог попустив мені цю хворобу.
З допомогою Божою я пройшла це випробування, закінчила голодування, але пухлина моя не розсмоктувалась. Я схудла на 20 кг. Лякалась у дзеркалі себе сама, що говорити тоді про рідних та знайомих. Схожа була на в’язня Бухенвальда. Постало питання: що робити далі?
Я звернулась за допомогою знову на священика. Він порадив поїхати до Свято-Іверського монастиря і знайти там отця Петра. Зустрілась я з отцем Петром, він вислухав мене і сказав: «Трави-травами. Але треба йти до лікарів в онкодиспансер і лікуватися там. Я благословляю».
Так я знову опинилася у онкодиспансері, якого стільки років боялася. Мене взяли на лікування. Я потрапила за програмою як багатодітна мама на безкоштовну хімію. Я пройшла шість хімій. Потім була операція, мене оперував один з найкращих хірургів. А потім були ще 14 сеансів опромінення.
В період лікування я також намагалась вириватися, щоб причаститися. Все це дуже допомагало і підтримувало мій дух і тіло.
Коли прийшли результати біопсії, виявилось, що у мене була одна з двох найагресивніших пухлин – карцинома.
Сьогодні я періодично проходжу огляди, сдаю аналізи, обстежуюсь в онкодиспансері. Від рецидивів, звісно, ніхто не застрахований, але надія, що я житиму, є.
Практика показала, що найголовніше - вчасно почати лікування. Адже якщо б я одразу після першої операції пішла в онкодиспансер, можливо, не було б і пухлини.
Якщо б я одразу після того, як виявила пухлину і вона була маленька, звернулась до лікарів, то можливо, після хімії вона б зникла. Не було б операції, я б зберегла груди.
Рак грудей можна діагностувати на ранніх стадіях, не потрібно чекати, коли буде пізно
Для мене це був важкий урок. І віра у Бога допомогла мені все це винести, пережити, не озлобитись і залишатися людиною. Я вдячна Богу за все. І лікарям, які мене лікували.
Якось у монастирі один священик сказав мені: «Кріпись і дякуй Богу за все». Це тепер мій девіз.
Коли я була в онокодиспансері, надивилися всяких моментів, наслухалася різних історій. Для себе зробила висновок, що на все воля Божа. Навіть якщо у вас будуть супер ліки, супер лікарі, без його волі хвороба не відступить. Інколи Господь попускає нам хвороби, щоб ми прийшли до нього і покаялись, очистили свою душу. Тому, якщо потрапите у важку ситуацію, не падайте духом, намагайтесь проаналізувати ситуацію і спочатку знайти причину у собі. Сподівайтесь на милосердя Бога і лікуйтесь, адже Господь благословив медицину.
І ще важлива настанова жінкам: не забувайте проходити обстеження хоч раз на рік у гінеколога, робіть УЗО грудей, спостерігайте за своїм організмом. Вчасно розпочате лікування врятувало багато життів.
Бережіть своє здоров’я заради вас самих і заради ваших близьких, яким ви дуже потрібні.
