Як знайти себе, своє покликання, змінити життя і стати щасливою, знає Оксана Дорошенко. Пропрацювавши довгий час бухгалтером, вона у майже 45 років не побоялась кардинально змінити фах і стала шоколадницею. І хоч зараз майстриня стоїть лише на початку цього шляху, вже зрозуміла, що мріяла про нього весь час. На наше прохання Оксана поділилася своєю історією, як вирішила зробити крок у нове життя, і які страхи та сумніви довелось для цього подолати.
- Зараз я можу впевнено сказати, що люблю свою роботу, і вона любить мене. Я не чекаю, коли буде кінець робочого дня, шоста нуль нуль. Не рахую, скільки днів до вихідних. А щоразу лечу на свою роботу, щоб отримати там порцію задоволення, - розповіла Оксана.
Оксана з колегою під час виставки з шоколадною продукцією
Кондитерку, за її словами, вона любила завжди. Одразу після школи пішла до центру зайнятості і записалася на курси пекаря-кондитера. Закінчила їх і прийшла до кондитерського цеху ресторану «Дністер», який тоді працював на 2-му поверсі будівлі у Біляївці. Але потім життя внесло свої корективи.
- Це зараз я аналізую, що була на правильному шляху, мене одразу потягнуло у необхідне русло. Але в житті інколи так складаються обставини, що ти, не знаючи себе, робиш той вибір, який підходить оточуючим. Ми часто вчиняємо так, щоб були задоволені батьки, рідні, друзі, - пояснює майстриня. - Моя мама вважала, що бухгалтер - це більш потрібна професія, більш оплачувана. Тим більш, були можливості навчатися, влаштуватися на роботу. Але я людина творча, не математичного складу розуму. І коли почала працювати, зрозуміла, що це не моє. Калькулятори, цифри, комп’ютери, це все так складно і серйозно. Але в той час здавалося, що це було правильним і потрібним.
За словами Оксани, вона дуже старалася на роботі, але все одно відчувала, що не може досягти тих результатів, яких від неї очікували. Робота не приносила їй радості, не зважаючи на те, що зарплатня була достойна.
- Я не жалкую про свій попередній досвід. Це була важлива часнина мого життя, в якій було багато вчителів, які мені допомагали, був чудовий колектив, колеги, яких я поважаю і якими захоплююсь. Всім людям, які були в моєму житті, я вдячна, - зазначає жінка.
Ось такий шоколад створює Оксана
Коли закінчувалася декретна відпустка, а на той момент Оксана переїхала вже до Одеси і їй було майже 45 років, вона зрозуміла, що хоче таки піти зі служби.
На той час в неї з’явилось нове коло спілкування, нові знайомі, друзі, які займались кондитерською справою, мали відповідну освіту, досвід роботи на кондитерських фабриках. Так, навчатися цій справі почала і Оксана.
- Я відвідувала різні майстер-класи, вчилася. Прищепив любов до шоколаду мені мій вчитель з 20 літнім досвідом Євген Очеретяний. Він не лише передав свою майстерність, а і повірив в мене, у мої здібності, – поділилася майстриня.
Потім їй запропонували роботу. Як говорить Оксана: робота сама знайшла її. І тепер у неї все інакше. Її професія приносить їй море щастя, вона творить з великою любов’ю. А отримуючи зворотній зв'язок, коли людям подобається її шоколад, коли вони дякують за роботу, за спиною наче виростають крила, і хочеться ще більше віддаватися улюбленій справі.
- Коли мені почали говорити, що в мене виходить, що в мене є хист, я подумала: невже це я? Я можу бути такою? Адже раніше мені такого не говорили. Раніше через комплекси я постійно ставила собі рамки. Хотілося творити, однак думала: я цього не достойна, у мене це не вийде. Переконувала себе у цьому, навіть не спробувавши. Але таки наважилась, зробила крок, спробувала, і не помилилась. Чи не було страшно? Звісно, ще й як. Я не знала, що в мене вийде, і що все це я полюблю. У майбутньому може усіляке трапитися. Але я вже знатиму цей кайф, що це моя стихія, мій рай. Я вірю, що завжди знайду себе у цій сфері, тому зараз більше не боюсь. Навпаки, тепер хочу розвиватися далі у цьому напрямку. Відкрити свою справу, свою шоколадницю. Вже собі не забороняю про це думати, мріяти, не говорю, що нічого не вийде, що вже запізно. Просто йду вперед до своєї мети.
Дуже важливим моментом для Оксани було почути схвальні відгуки від мами.
- Навіть у 45 мені хотілося, щоб мама мною пишалася. І вона зараз із захопленням говорить про мою роботу, вона схвалює, вона пишається.
Оксана переконана, що знайти, пробудити у собі талант під силу кожній людині, якщо вона цього хоче. І для цього не може бути або зарано, або надто пізно. Головне, бути впевненим у собі та рішучим.
- Я весь час думала, які щасливі люди, які займаються тим, що люблять. І не думала, що серед цих людей буду і я. Вважала, що мій талант – це виховувати своїх дітей. А, виявилось, не тільки. Важливо, не замикатися в собі, прислухатися до себе, і не боятися вчитися новому, не зважаючи на вік. Ніколи не пізно. Так, життя таке, що працювати треба, але добре, коли ти там, де тобі необхідно бути. Там, де твоє місце. Тож, не бійтесь, зробіть перший крок на шляху до своєї мрії, і тоді вона обов'язково здійсниться.
