Видання "Суспільне. Одеса" написало про три покоління родини Калиняків, які працюють у ДСНС в місті Біляївка, що в Одеській області. Біля їхнього будинку навіть встановили дерев'яну скульптуру пожежника, яку робили на замовлення, оскільки рятувальник — символ родини.
Першою рятувальницею в родині стала Ніна Лепендіна. Вона присвятила службі в ДСНС 28 років. Згодом привела на місце операторки доньку та запросила зятя. Тепер хвилюється за родичів, коли дізнається про надзвичайні ситуації, що сталися в районі.
"Завжди за них хвилююсь. Коли відправляю на пожежу, завжди прошу повертатися у такому ж складі, як і від'їжджали. Бо й обвал може статися, і аварія, і під електронапруження можуть потрапити. Дуже хвилююся, оскільки чоловіки перші йдуть", — розповіла перша рятувальниця серед Калиняків.
Олександр, Ніна та Олена
Її донька Олена Калиняк вже понад 20 років працює диспетчеркою у пожежній частині №13. За словами жінки, з дитинства мріяла стати рятувальницею, адже часто приходила на роботу до батьків і знала, як все там працює.
"Лазила пожежними машинами, сходами, завжди всіх турбувала, щоб все мені розказували. Вже в класі 10-му бажання якось зникло. Закінчила технікум зовсім за іншою спеціальністю. Але коли звільнилося місце диспетчерки, і мама запропонувала приєднатися до ДСНС, я одразу погодилася", — каже Олена.
З найважчого, розповідає вона, — коли надходять виклики від дітей чи від зовсім розгублених людей, які кричать та просять про допомогу.
"Найскладніше — приймати дзвінки від людей, у яких палають будинки. Тут паніка, істерика, крики. І не лише один дзвінок, їх може бути декілька поспіль. Не встигаєш покласти слухавку, як вже другий, і третій виклики. І ти лише встигаєш відповісти і записати всю інформацію. Дуже складно пропускати це все через себе. Ці крики та істерику, особливо дитячу", — пояснила рятувальниця.
Олександр Калиняк разом з колегами
Її чоловік Олександр працює пожежним. Аби одягти форму та зібрати приладдя у нього є 45 секунд. Коли всі готові, з групою рятувальників їде на виклик та першим долучається до ліквідації вогню. У професії він вже 16 років. Про свій вибір ніколи не шкодував, оскільки він не просто гасить полум'я, а й рятує людей.
"Ми теж живі люди, погано це переносимо. Буває, приходиш додому і починаєш прокручувати сюжет, в якому ти сьогодні брав участь. Але стараюся до серця близько це не брати. Якось відволікаюсь та перезавантажуюсь", — розповів Олександр.
Син Олександра та Олени Станіслав також продовжує справу батьків. Хлопець вступив до профільного навчального закладу і мріє стати рятувальником.
"Ми націлили його на цей шлях, і зараз він вже вчиться у Вінниці на третьому курсі, на командира відділення. Уже подав документи у вищій навчальний заклад у Львові, бо ця служба йому подобається. Хоче стати офіцером", — розповів батько Станіслава.
