Ми розпочинаємо нову тему під назвою "Професії, які зникають, чи вже зникли у Біляївці". Це буде цикл публікацій з розповідями, спогадами, роздумами людей, які колись представляли чи наразі залишились єдиними, хто представляє ці професії в нашій громаді. Сьогодні давайте перенесемося на 20 років тому у салон біляївського автобуса Кільце.
Пам’ятаєте заклик: "Оплачуємо за проїзд!". Це означало, що до вас наближається кондуктор, і час діставати гроші на квиток. Кондуктори також перевіряли наявність проїзних, пільгових документів. Допомагали пасажирам у форс-мажорних ситуаціях.
Цікаво те, що ця професія раніше вже зникала, а потім знову з’являлася. Так було у 70-х роках, коли в громадському транспорті встановили компостери, розраховуючи на сумління пасажирів, і тоді кондуктори вже були не потрібні. Але у 90-х роках прийняли рішення таки відновити їх роботу.
Саме в ці роки в Біляївському автопарку кондуктором на Кільці почала працювати біляївчанка Валентина Гончаренко.
Валентина Гончаренко
- Я працювала у диспетчерській, а потім у 90-х мене та інших дівчат перевели кондуктором на Кільце. Пам’ятаю, тоді проїзд коштував 5 копійок, квитки були у катушках по 1000 штук, а їздили ми на жовтих ЛіАЗах. Я пропрацювала кондуктором більше 11 років, - згадує Валентина.
В ті часи, за її словами, на маршруті працювало аж чотири автобуси. До графіку руху ставились дуже відповідально. Якщо, бувало, якийсь автобус не виїде, одразу з райадміністрації надходив дзвінок. Запитували причини. Було й таке, що доводилось знімати з рейсу одеський автобус, щоб перекрити Кільце.
Пасажирів, розповіла Валентина, було дуже багато і, за її спостереженнями, набагато більше, ніж зараз. Інколи у часи пік усіх одразу не могли забрати. Люди залишалися на зупинці. Тоді викликали резервний автобус.
Хто пам'ятає такі компостери
Можливо, одна з причин такого пасажиропотоку, зазначає наша співрозмовниця, власних авто в ті часи мали не так багато людей, як зараз. Таксі практично не було, та й дозволити його міг не кожен.
Перший рейс Кільця був о сьомій ранку. Останній – о сьомій вечора, а о 20.00 автобус вже мав знаходитись у гаражі автопарку.
- Як починався кожен рейс? Перша зупинка, люди заходять. Інша зупинка, знову заходять, і лише тоді я йшла видавати квитки, перевіряти проїзні, пенсійні посвідчення. Тобто чекала трішки, щоб люди наповнили салон. Нелегко було пересуватися в автобусі, який рухається, нерідко у тисняві. І так протягом багатьох годин.
Колись ці автобуси працювали на маршруті Біляївка-Кільце
Працювали кондуктори позмінно – у першу і другу зміни.
- Нас було восьмеро кондукторів. Знайшла фото, де ми лише п’ятеро (прим ред.. фото на головній). Зліва праворуч Люба Датій, я, Галина Авдєєва, Рая Мацефук, Галина Будівська. Були кондуктори і в резерві.
Особливо важко, за словами жінки, було працювати у зимовий період. Траплялося, що дорогою закінчувався бензин і доводилось пересаджувати пасажирів на одеський автобус, який йшов повз. А водій виходив і пішки йшов з каністрами на заправку за бензином, щоб доробити зміну.
Сучасне Кільце
Нерідко, зазначає Валентина, перевіряли їх роботу контролери.
- Якщо людина ввічливо просила і пояснювала, що грошей нема, а доїхати їй дуже треба, я брала відповідальність на себе і дозволяла проїхатись безкоштовно. Бо в кожного в житті можуть трапитись різні ситуації. І під час таких рейсів інколи заходив контролер. Тоді доводилось пояснювати. Я казала: як хочете мене судіть, складайте акт чи ще щось, але я інакше не могла, людині треба їхати, серед дороги я її не залишу. І ніколи актів на мене за порушення не складали. До всіх треба по-людськи ставитись.
Важко було з нетверезими пасажирами. Деякі, згадує жінка, були настільки п’яні, що не могли пояснити, куди їм їхати і де виходити.
- Коли ми доїжджали до центру, я йшла до міліції і просила, щоб вони забрали таку людину. Щоб у них побула і в почуття прийшла. Бо якщо її в мороз, наприклад, висадити, то може ж і не дійти, впасти, не дай Боже, замерзути. І це буде на моїй совісті. І в автопарку в автобусі її не залишиш ночувати. Тож, думала, краще хай у міліції посидить.
Щодо "зайців", то таких на пам’яті Валентини було небагато. Переважно, діти, які або витратили гроші на квиток, або забули проїзний.
- Запам’ятала випадок, коли школяр їхав з центру додому. Ми раніше проїзні продавали в автобусі. Принцип був такий, забув проїзний – купуй квиток. Так от, той хлопчик якраз його забув, і грошей у нього теж не було. Я направляюсь до нього, і тут наступна зупинка, а він на сходи і тікати. Я за ним, кажу: куди? А він почав плакати. Соромно йому, що не може заплатити і забув проїзний. Так дитина совісно була вихована. Кажу, чого ти тікаєш, я ж не виганяю. Треба було пояснити. Сідай, довеземо.
Працювала Валентина кондуктором до початку 2000-х. Потім ці ставки в автопарку скоротили. Як і зараз, водії почали самостійно брати гроші з пасажирів за проїзд.
- Справляються хлопці. Бачила, що усі добросовісно на зупинці підходять і дають гроші. А у кондукторах зараз немає потреби. У великих містах їх замінила електронна система перевірки. Хоча, можливо, десь ще є кондуктори, - припустила Валентина Гончаренко.
