Що треба робити, аби стати щасливим? Про це ми попросили розповісти мешканців Біляївської громади, які, на думку наших читачів, є дуже позитивними людьми, випромінюють щастя і діляться ним з оточуючими.
Вікторія Рижко, нейл-майстриня
Мене щастям завжди наповнює природа, її чари та магія. Я спеціально йду на пробіжку за село, там відкриваються такі краєвиди. І коли ти біжиш і бачиш все це навколо, таке відчуття щастя і радості переповнює, що, здається, всередині наростає якась повітряна куля, і ти зараз злетиш. А які думки, ідеї народжуються в цей час!
Коли мене запитують: як тобі живеться у Кагарлику? Я відповідаю – чудово. Я не знаю, яким його бачать інші, але для мене це свій, особливий світ. Місце сили. Не менше я люблю і Біляївку. Мене завжди до неї тягнуло.
Щастям мене наповнюють люди, які близькі мені духовно. І в моєму оточенні усі саме такі. До речі, багатьох з них я зустріла і продовжую зустрічати у Біляївці (не даремно мене сюди тягнуло).
Що робити, якщо в оточенні з’являються не ваші люди? І таке буває. В такому випадку вам треба або просто прийняти людину такою, якою вона є. Це той випадок, якщо мова йде про рідних, близьких. Або відсторонитися, і людина поступово сама зникне з вашого життя.
Я вірю і неодноразово переконувалася в тому, що подібне притягує подібне. І тому одне з моїх життєвих правил: що хочеш для себе, те і віддавай людям. Не треба соромитися і скупитися на компліменти, добрі слова, посмішки, робити іншим сюрпризи, приємності. Це не лише порадує людей, а й, повірте, зробить вас щасливими.
Ще важливо навчитися приймати допомогу і вдячність. Не всі, на жаль, вміють це робити. Виникає почуття якогось боргу, незручності, невпевненості. Я теж не вміла, а потім навчилася і тепер кайфую від того, що хтось мені допомагає. Навіть легше стало просити про допомогу.
Гроші – теж важлива складова. Але вони повинні бути не ціллю, а винагородою за роботу, ту корисну і добру справу, яку ти робиш. Адже матеріальне часто перекриває, затьмарює справжнє відчуття щастя. Коли ти ніби все маєш, але не відчуваєш спокою і радості від того.
Запам’ятала фразу однієї дуже відомої і багатої жінки, яка захворіла на рак і була вже майже при смерті: Невже мені треба було померти, щоб зрозуміти, що таке справжнє щастя?
І я згодна, воно лише частково матеріальне, а в більшості - духовне. У дрібницях, які ми часто не помічаємо навколо. Все – в нас.
Інколи, щоб відчути себе щасливою, мені достатньо купити нову чашку, спекти пиріг і поділитися ним з іншими або просто подивитися на квіти.
Один з пейзажів біля села, якими захоплюється Вікторія
Виходьте на вулицю, піднімайте голову, дивіться на небо, зорі, спробуйте зайнятися спортом. А ще рекомендую усім нанюхатись вереснем. Я, наприклад, завжди чекаю цієї пори, щоб насолодитися її ароматами, наповнитися, зарядитися енергією.
Необхідно насолоджуватись кожною хвилиною життя, любити себе і радіти кожному дню. Пам’ятайте, що все в житті є досвід. Треба навчитися приймати його і аналізувати.
Майя Бондар, директорка Біляївського будинку культури
У мене є позиція – я щодня дякую життю за все те, що в мене вже є, і для мене набагато важливіше зберегти це, а не просити ще більшого.
Щаслива, бо працювала і працюю лише на роботі, яку люблю. Вибачте за тавтологію, але і все, що я роблю, роблю це з любов’ю та від душі, і тому теж щаслива. Якщо відчуваєте, що робота не ваша, треба залишати її. Подумайте, майже 80 % свого часу ми проводимо на роботі, і колектив, люди, з якими ми працюємо, перетворюються на родину. Усіх своїх колег я з радістю вплітаю у своє життя, і вони назавжди залишаються в ньому. Не залежно від того, продовжую я з ними працювати чи ні.
Підводжу до того, що не так важливо, в якій організації чи підприємстві ти працюєш, важливо, як ти ставишся до людей. Так, ідеальних не існує. У кожного свої недоліки. Але треба спробувати змінити фокус і зупинятися на позитивних якостях.
Це ж правило працює і у всьому. Є гарний вислів: Можливо, не кожен день хороший, але є щось хороше в кожному дні. Треба намагатися шукати позитив у всьому.
Для щастя важливо мати віру у себе і свої сили. Ми часто недооцінюємо себе, свої здібності. Я теж часто була невпевненою, але віру не втрачала і знала, що усі мрії збудуться, треба лиш не здаватися і йти до них. Повірити в себе – ось один з важливих кроків до успіху та щастя.
Півтора роки тому я захопилася психологією і пройшла марафон Олени Бліновської. Він змусив мене інакше подивитися на своє життя. Я зрозуміла, що щастя завжди було поруч зі мною. Але саме через внутрішню невпевненість я не могла оцінити свої здібності і не могла його відчувати наповну.
Допомогла також книга Ліз Бурбо "П’ять травм і масок, які заважають бути собою". Я б рекомендувала її прочитати усім. А для тих, хто не любить читати, є багато мотивуючих відео. Наприклад, такі можна знайти на ютуб каналі Акционерви.
Коли у мене трапляються періоди вигорання, я їду до близьких людей. Вони – мій ресурс і підтримка. А ще я люблю робити їм подарунки. Це також робить мене щасливою.
А завершити хочу ще однією гарною фразою, яка теж мотивує і знаходиться у рамочці на моєму столі: Все можливо, на неможливо просто потрібно більше часу.
Ірина Швець, старша медична сестра
Щастя для мене - насолоджуватися тим, що подарувало мені життя: коханий чоловік, чудові сини, улюблена робота, надійні друзі. Щастя в голові та серці і не залежить, знаходжусь я у великому місті чи маленькому. Просто треба бачити, знаходити щастя навіть у маленьких дрібницях. Я відчуваю себе щасливою, коли можу допомогти людям, поділитись теплом, позитивом, порадою. Люблю добрих та щирих людей і хочу, щоб було їх більше.
Богдан Біда, священик храму Покрови Пресвятої Богородиці
Моя підтримка – це віра в Бога, сам Господь. Бо життя без Бога – то тупик. Головне у кожній людині бачити образ божий. Люди звісно різні, з нашої думки, хтось хороший, хтось не дуже, але все одно треба старатися бачити щось хороше, воно є. Муха шукає нечистоти, а бджола шукає квіточку. Ми повинні бути, як бджоли, у світі вишукувати оте краще. Навіть якщо той образ в людині зіпсований, пом’ятий життям, до неї треба виявляти ще більше любові і добра. Як іконка старовинна і обшарпана, але ж ми до неї ставимося обережно, щоб не порвалася до кінця. Так і до людей, до всього лише з любов’ю. Тоді будеш щасливий і задоволений життям.
Бувають часи, коли вигоряєш, не вистачає сил, замучишся життям, що і молитися не годен. Тоді я все одно хоч один поклон б’ю і кажу: Господи, помилуй. Треба довіритись, і Господь почує. Не формально це робити і говорити. Формалізм набридне: бо формальна молитва, формальне відвідування храму не приносить користі. Але якщо хоч два слова, але глибоко скажеш чи прочитаєш молитву, щоб дух святий зійшов у твоє серце, це допоможе здолати усі труднощі.
Я також знаходжу радість у земному: діти, родина, ми разом відпочиваємо, подорожуємо, на річку, море. В цьому теж радість, але вона все одно якось швидко закінчується, ти повертаєшся з відпочинку, і все, наче двері закрилися. Тому я приїжджаю, запалюю свічечку, перед іконою став чи просто неба і доповнив ту радість молитвою. І тут двері наче знову відкриваються, і стає більше простору, і та радість земна продовжується з Богом.
Але, повторюся, найважливіше, старатися шукати краще у людях, і тоді будете щасливі.
