До Дня захисника України Біляївка.City поспілкувалися з кількома військовими з Біляївської громади, які несуть службу на Сході України. Протягом років війни, яка триває у нашій державі, вони зберегли українську державність і продовжують забезпечувати мирне життя на більшій території України. Ми попросили розповісти, що їх спонукало їх стати на захист України, і як служба змінила їх життя.
За інформацією Біляївської міської ветеранської організації, у Біляївській громаді мешкають 115 учасників антитерористичної операції. Серед них 113 чоловіків і дві жінки. Переважна більшість – це молодь від 25 до 35 років. Ми поговорили з кількома учасниками бойових дій.
Війна на багато речей змушує дивитися по-іншому
Сергій Нарусевич - кадровий військовий Одеського воєнного шпиталю. Службі загалом віддав 28 років. На Сході України з 2014 по 2017 роки.
- Це був наказ, їхати в АТО, їх не обговорюють. Але якби я і не був кадровим військовим, і отримав повістку, теж не замислюючись пішов би захищати Україну, - говорить він. - Адже у кожного повинні бути відчуття патріотизму, любов до своєї країни та розуміння – якщо не ми, то хто?
Сергій Нарусевич
Військово-польовий шпиталь Сергія працював під Червоним хрестом. Його завданням було вивозити з поля бою поранених, надавати їм усю необхідну допомогу.
За словами військового, Женевська конвенція забороняла обстрілювати санітарні машини, але ворога це не зупиняло. Часто рятувала від потрапляння снарядів швидкість. За всі три роки служби в АТО йому, не зважаючи на різні випробування в дорозі, вдавалося усіх вчасно доставляти до шпиталю.
Про роки в АТО Сергій розповідає неохоче і з болем. Хоча, говорить, не минає дня, щоб він не згадував їх. Те, що там відбувалося, йому складно описати словами. Не про все він має права розповідати. Неодноразово потрапляв в ситуації, коли подумки вже прощався з життям. Часто від побаченого здавалося, що перебував у пеклі. Ці страшні картини й досі виникають в нього перед очима.
Війна, за словами Сергія, дуже змінює людину. На дуже багато речей починаєш дивитися зовсім по-іншому. Цінуєш кожен день, кожну хвилину життя. Радієш простим речам і вдячний за те, що маєш дім, родину, спокій. І хочеться, щоб це розуміли усі.
Зараз за станом здоров’я Сергій більше не зможе повернутися в АТО. Але поповнити ряди бійців, наслідуючи приклад батька, планує його син. Він нещодавно закінчив Одеську військову академію і служить офіцером у Збройних силах України.
- Він сам обрав свій шлях, і я пишаюся ним, - говорить Сергій. – Як поважаю його і рішення служити в АТО.
Має власну думку Сергій і щодо свята Дня захисника України, яке відзначають 14 жовтня.
- Хочу наголосити, що це свято не тотожне 23 лютому, це не свято всіх чоловіків. Воно стосується тих, хто носить або носив форму і погони, зокрема, і жінок. Усіх тих, хто дійсно захищав або продовжує захищати незалежність і цілісність України.
Хотіла бути корисною там, де відчувала своє призначення
Оксана Панченко – одна з двох жінок-учасниць АТО Біляївської громади. За спеціальністю вона лікар-терапевт і військовозобов’язана.
Коли у 2014 році почалася антитерористична операція, Оксана отримала повістку. Але на руках у жінки було двоє маленьких дітей, яких вона виховувала сама. Тож, від служби тоді звільнили. А за чотири роки Оксана сама прийняла рішення вступити на службу за контрактом.
- Це було не просто рішення, а поклик серця, мені дуже хотілося бути корисною там, де я відчувала своє призначення, - ділиться жінка.
Вже третій рік вона на службі у Нерубайській військовій частині. А буквально місяць тому повернулася з АТО.
Оксана третя праворуч
У квітні, за її словами, до частини надійшла телеграма про набір військових до зони АТО. Там був перелік необхідних спеціальностей, зокрема, і її. Вона вирішила, що знайде з ким залишити дітей і цього разу поїде в АТО.
- Ніхто не змушував, мені просто запропонували, і я погодилась. Бо вважаю себе патріоткою. І у ставленні до свого обов’язку, до країни, до самої себе відмовлятися було б нечесно. Навіщо тоді, взагалі, йшла на службу?
Оксана говорить, що ні про що не жалкує, і вважає свою службу в АТО безцінним досвідом, який допоміг багато що зрозуміти і усвідомити.
- Було дуже страшно, коли чула вистріли, коли розуміла, що знаходжусь всього за 10 кілометрів від лінії зіткнення. Коли бачила зруйновані села або зустрічала в них лише двох-трьох пенсіонерів, а навкруги були залишені будинки. Це був неначе інший, невідомий вимір життя, - згадує військова.
Вона переконалася, що на передовій знаходяться лише справжні патріоти, які у прямому сенсі живуть там по кілька років поспіль, не зважаючи на важкі умови, і завжди готові стримувати натиск ворога.
Дуже прикро чути Оксані, коли щодо учасників АТО говорять: та вони поїхали туди, щоб пільги отримати. Жінка впевнена, що її знайомі, як і вона, робили це не заради пільг. А тому що їх допомога, досвід там були дуже необхідні.
- Треба, на жаль, визнати, що останнім часом українці забули про війну, яка все ще триває. Люди зараз більше переймаються коронавірусом. Лише ті, хто був в АТО, хто пройшов інші війни, розуміє, наскільки це жахливо. Не можна вважати, що усі відданні за ці роки життя, скалічені долі були даремними. Треба і надалі відстоювати свою незалежність. Я, наприклад, з гордістю ношу форму військової і буду розповідати своїм дітям, хто такі захисники України, і за що ми всі повинні бути їм вдячні, - відзначила Оксана.
Нічого почесного я не зробив, лише те, що мусив
Володимир Солощук – найстарший з учасників АТО Біляївської громади, живе чоловік у селі Широка Балка, за фахом - тракторист. Йому було 57 років, коли він пішов на Схід добровольцем.
- Мене часто запитують: батя, а чого ти пішов в АТО? Пояснити це важко. Просто є таке поняття - захищати Батьківщину, і я його розумію, - говорить він.
Почуття патріотизму, стверджує, виховав в ньому батько, ветеран війни, який у 1944 повернувся додому з інвалідністю. Він часто згадував воєнні роки і вчив сина любити свою землю.
Потрапив Володимир до Луганської області, міста Щастя. Був водієм бронетранспортера. Але доводилося, говорить, інколи ставати і до кулемета.
- Ще інколи питають: чи було страшно? Ще й як страшно! Вперше, коли побачив воронку він міни. Але згодом до всього звикаєш.
Розповів Володимир, що разом з ним служили і чоловіки на декілька років старші. Тож, він не відчував себе особливим, хоча молодь ставилась завжди з повагою.
Ніколи він не засуджував тих, хто намагався сховатися від повістки. Бо, на його думку, хоч всі і повинні захищати Батьківшину, але не всі до цього готові. Як фізично так і психологічно.
- Колись за радянських часів говорили, що армія, захист країни - це почесний обов’язок громадян. Я вважаю, що нічого почесного не зробив, лише те, що мусив. Коли злодії приходять до нашого дому, ми ж захищаємось. Україна для нас - українців спільний дім, і ми повинні його захистити, - переконаний Володимир Солощук.
- Біляївська громада ніколи не стояла осторонь питань соціального захисту учасників АТО, - говорить голова ветеранської організації Анатолій Любчак. - Вже чотири роки поспіль до Дня захисника України усі, хто знаходиться у нас на обліку, отримують грошову матеріальну допомогу за рішенням Біляївської міської ради.
Реалізує міська рада право захисників країни отримати земельні ділянки. Сьогодні земельні ділянки розміром 2 га для ведення особистого селянського господарства виділили для 59 учасників АТО громади, для 62 – земельні ділянки розміром до 0.10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Нещодавно, напередоді свята, у Біляївці облаштували територію і пам’ятний знак, де згодом спорудять меморіал на честь воїнів, які захищали незалежність і цілісність України.
