Питання “Чий Крим?” з 2014 року стало своєрідним мірилом цінностей та поділу на тих, хто дотримується позицій міжнародного права, й на тих, хто нехтує ними. Втім у цих дискусіях опоненти часто забувають про цілий народ, чиї права найбільше порушила окупація Криму. Мова йде про кримських татар, кримців. Їх історію писали чорними фарбами в Радянському Союзі. Незалежна Україна так само повністю не змогла позбутися нав’язаних радянських міфів. Більшість телевізійних сюжетів, публікацій в українських ЗМі на початку дев’яностих були присвячені не розповідям про трагедію кримськотатарського народу, якого насильно позбавили права на дім, а "самозахватам" кримськими татарами раніше відібраних земель. Чи буде перебільшенням сказати, що для багатьох українців культура, традиції, релігія, мова кримських татар залишаються все ще таємничими та малозрозумілими, хоча нас пов’язує одна земля, одна країна, одна історія, а на Одещині є громада кримських татар, яка налічує майже 500 людей?
Якщо запитати біляївців, кого з кримських татар вони знають, то, скоріш за все, першим назвуть навіть не відомих в Україні співачку кримськотатарського походження Джамалу, головну редакторку видання “Українська правда” Севгіль Мусаєву, а екс-голову Біляївської РДА (2015-2017 роки), а зараз керівника державного підприємства “Медичні закупівлі України” Арсена Жумаділова.
Його нетривале, але дуже яскраве керівництво Біляївським районом увійшло в історію тим, що вперше голова РДА почав говорити про корупцію в державних органах влади, публічно розповідав про свою роботу, намагався впроваджувати елементи сучасного менеджменту, але був не зовсім зрозумілим для місцевого істеблішменту. Цікаво, що він був третім в історії України керівником райдержадміністрації з кримців. До цього двоє кримців очолювали РДА в рідному Криму та Херсонській області.
Сам Арсен Жумаділов часто каже, що ніколи не відчував до себе упередженого ставлення через свою національність, і відзначає, що в Україні представники “нетрадиційних” течій можуть вступати у відкриті, публічні дискусії про свої погляди. Мусульманська громада саморегулюється в теологічних питаннях. В окупованому РФ Криму у людей інших поглядів на життя є два шляхи: мовчати або покинути півострів.
Згадуючи період робити у Біляївській РДА, Жумаділов відзначає:
- Ну хіба що прізвище моє часто писали, чи вимовляли з помилками.
Втім навіть Youtube зберігає відео скандалів, в яких Жумаділову “в провину” ставили його походження. Так, після намагання голови РДА навести порядок зі шкільними поборами, один з представників місцевої політичної еліти каже:
Ці слова лунали на адресу кримського татарина, який у 1985 році народився в Сімферополі, закінчив школу вже у Незалежній Україні, навчався у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, а базову вищу освіту отримав у Києво-Могилянській академії.
Ще один представник кримськотатарського народу, голова Меджлісу Рефат Чубаров під час презентації наукового видання “Кримськотатарський національний рух у 1917–1920 рр. за архівами комуністичних спецслужб”, яке випустив Галузевий державний архів СБУ визнає, що такі книги мали б з'явитися у перші роки Незалежності України.
- Бо якщо ми говоримо про окупований Крим і про Росію, то ця боротьба ведеться лише в Криму або в Росії проти України. Вона ведеться і всередині України. Бо дуже часто просто незнання буває ще гіршим, ніж “замовні” варіанти”...
Право на Крим
На старовинних гравюрах XVIII століття, які представляли у рамках проєкту про взаємопроникнення кримськотатарської та української культур “Дні Криму”у ПАРЄ, видно, що кримськотатарських дівчат вчили грамоті разом з хлопцями.
Тож, чи варто дивуватися, що лідеркою кримськотатарської спільноти Одещини є жінка – Мєр'єм Джалілова.
- Все почалося з того, що вийшла заміж за чеченця, - розповідає одеситка кримськотатарського походження Мєр'єм Джалілова, - з великим захопленням спостерігала, як вони бережуть зв'язок з рідними. У чоловіка багато сестер, братів, рідних, які живуть однією великою родиною, підтримують один одного. Мені хотілося так само об’єднати свій народ.
На Одещину Мєр'єм Джалілова потрапила багато років тому на навчання. Тут вийшла заміж та залишилася. Працює на державній службі. Ми спілкуємося телефоном, тож вона запрошує подивитися фото на сторінці у Фейсбук, щоб розповісти історію свого роду. Це міні копія тисяч історій кримських татар, яких оббрехала радянська пропаганда.
- Коли мене запитують, чи вірю, що Крим повернеться до України за мого життя, - каже Мєр'єм Джалілова, - відповідаю, що глибоко в цьому переконана та впевнена. Я народилася в Криму в 1985 році від двох кримськотатарських родів, які зробили все можливе і неможливе, щоб повернутися на землю своїх предків. Дід по маминій ліній чотири рази в’їжджав у Крим, і чотири рази був виселений з нього. Востаннє у 1965 році йому вдалося разом з родиною втекти з літака до Узбекистану, поселитися в глибинці, купити там житло. Усе життя він не міг офіційно працевлаштуватися, жили на домашньому господарстві, завели баранів, свійську птицю. Він не мислив свого життя поза Кримом.
Примітка. 20 березня 2014 року Верховна Рада визнала статус кримськотатарського народу як корінного і приєдналася до Декларації прав корінних народів ООН 2007 року. Водночас, в українському законодавстві немає визначення «корінний народ». Неодноразові спроби законотворців вивести це поняття на офіційний рівень поки що не мали успіху.
Ще більш трагічна історія у татової бабусі. Мєр’єм каже, що вона схожа на неї - білошкіра, синьоока.
- Саме ця “слов'янська” зовнішність дозволила бабусі залишитися в Криму, - говорить жінка, - у 1944 році, коли за кілька діб кримських татар депортували з півострову, моя бабуся була зовсім маленькою дівчинкою. Сусідка вихопила її з рук конвоїрів, бо тоді були гучні вбивства на національному ґрунті, Голокост, вона вирішила, що дівчинку вб’ють і пожаліла її. Пізніше сказала, що це її племінниця. Дівчинка кілька років жила з жінкою, аж поки з війни не повернувся її чоловік. Той влаштував скандал: навіщо пригріла дитину “народу-зрадника”. Саме цей ярлик радянська пропаганда навішала на кримців. Чоловік змусив жінку відмовитися від дівчинки. Але вона спочатку віддала її своїй матері, а потім, коли та померла, передала до дитячого будинку.
Жінка записала дівчинку на своє прізвище - Труфанова Катерина, але розповіла таємницю, що вона кримська татарка, а її батьки живуть в Узбекистані.
Коли бабусі Мєр’єм виповнилося 18 років, вона вийшла за стіни дитячого будинку з паспортом, підйомними та відправилася шукати батьків.
- Це чудо та провидіння, але в Узбекистані вона потрапила в будинок родини, яка знала її батька, - розповідає цю неймовірну історію жінка, - вона просто ходила і запитувала, де тут живуть кримські татари. Родина засватала її за свого сина. Адже батько дівчини, як виявилося, був шанованою людиною у спільноті, заможним та впливом чоловіком. Пізніше перебування у дитячому будинку під слов’янським ім’ям дало дівчині змогу повернутися в Крим. Вона пройшла перевірку спецслужб, переїхала спочатку з дітьми, а потім до неї долучився чоловік. Такими от непростими шляхами дві гілки мого роду поєдналися в Криму ще до того, як кримським татарам офіційно дозволили повернутися додому. Саме ця історія дає мені віру та надію, що Крим повернеться до нашого народу.
У сьогоднішніх подіях з окупацією Криму Мер’єм бачить повторення сценарію 1944 року.
- Сьогодні кримські татари відчувають утиски, переживають обшуки, - розповідає жінка, - в їх будинки, на їх землю везуть людей з віддалених куточків Російської Федерації. Я пам’ятаю ситуацію, коли була студенткою і навідувала батьків. У транспорті зі мною їхала жінка, яка мала на собі наш національний платок, сережки. Їх ні з чим не сплутаєш. Ми розговорилися, і вона почала мені казати, чи не боюся я їхати в Крим, адже там ці “жахливі” кримські татари. А хіба жінка – не кримська татарка, поцікавилася я. Адже на ній був наш національний одяг. На це вона відповіла, що він дісталося їй від матері, зберігався у домашніх скринях, але родина родом не з Криму, а переїхала сюди у 50-их роках та вселилися у будинок кримських татар. Ця історія повторюється. На території Російської Федерації, яка окупувала півострів, проживає чимало мусульман, але тільки в нас бачать екстремістів, бойовиків. Час від часу для залякування людей цілі квартали кримських татар беруть в оточення російські силовики, влаштовують обшуки, безпідставні арешти.
Тричі через окупацію корінне населення Криму залишало свою рідну землю. У 1783 році внаслідок перемоги Росії над Османською імперією чимало кримських татар виїхали до Туреччини наприкінці XVIII-початку XIX століття через утиски, переслідування, відбирання майна та землі. Населення Криму, яке становило в 1700 році 707 тисяч осіб, до 1785 року скоротилося в сім разів.
18 травня 1944 року радянська влада депортувала кримських татар до Центральної Азії, переважно Узбекистану, та деяких північно-східних регіонів Росії. Всього, за інформацією Українського інституту національної пам'яті, майже 200 тисяч людей – майже все кримськотатарське населення півострову. Внаслідок депортації загинули, за різними підрахунками, від третини до половини корінного населення Криму.
Після відновлення Україною Незалежності, кримські татари почали повертатися на рідну землю. Але знову змушені ставати вигнанцями з рідного півострова через окупаційну політику Російської Федерації. За різними підрахунками з Крима виїхало 50 тисяч мешканців, які не змогли змиритися з окупацією, 30 тисяч з них - це кримські татари, каже в інтерв'ю Громадському програмний директор “Кримського дому” Алім Алієв.
У листопаді 2020 року комітет Генеральної асамблеї ООН затвердив нову резолюцію щодо порушення прав людини у Криму. Проєкт резолюції наголошує, що люди на окупованій території зіштовхуються із системними репресіями, вибірковими затриманнями, переслідуваннями, позасудовими стратами й тортурами. У школах знову скорочують викладання на кримськотатарській мові, закривають кримськотатарські ЗМІ, забороняють відзначати свята та пам’ятні дати.
Три хвилі міграції кримських татар на Одещину
За словами Мєр’єм Джалілової, наразі в Одесі проживають представники трьох хвиль вимушених мігрантів.
- Перші, це ті, хто селився тут після 1944 року. Усіма правдами і неправдами вони діставалися з місць депортації та селилися навколо Криму – на Одещині, на Херсонщині, сподіваючись повернутися на рідну землю. Потім були хвилі вимушеної міграції, яка пов’язана з різними сімейними обставинами – одруження, служба в армії. І третя хвиля – це зараз. Є люди, які не можуть морально жити на півострові в умовах постійних переслідувань та утисків окупаційного російського режиму.
Вона розповідає, що останній хвилі внутрішніх переселенців найтяжче. Вони залишають у Криму не лише будинки, землю, яку з таким трудом повернули собі у 90-их, а й частину серця.
- Багато хто ставить нам у провину, що не всі кримці виїхали після окупації, - говорить жінка, - хоча це ми були тими, хто бойкотував незаконний референдум, хто носив їжу, воду українським солдатам, яких блокували російські військові, хто сьогодні живе з думкою про повернення Криму. Але зрозумійте тих людей, які дійсно готові померти, але бути похованими у своїй рідній кримській землі.
Вперше разом кримці Одещини зібралися у 2008 році на захід з нагоди Дня депортації кримських татар.
- Я шукала буквально по людині, мені передавали, що у когось бабуся – кримська татарка, у когось дідусь. Так, людина за людиною створювалася наша спільнота. Пам’ятаю, як на першому заході кримці плакали, бо дізнавалися, що їх друзі та рідні все життя прожили поруч, але не зустрічалися.
Радянська влада загнала їх у своєрідне культурне, соціальне гетто, де не можна було назовні демонструвати своє походження, свою релігійну приналежність, свою мову чи культуру. Зараз спільнота кримських татар Одещини нараховує майже 500 людей. Це мешканці Одеси та області.
Мєр’єм Джалілова разом з Мустафою Джемілєвим, лідером кримськотатарського народу
Вони влаштовують зустрічі, виставки, допомагають один одному адаптуватися на новому місці. Тут сформувалося декілька громадських організацій, які разом намагаються відродити свою мову та культуру, передати дітям, розповісти про неї іншим.
День кримськотатарського прапору в Одесі, 2020 рік. Відео - Думская
- Після окупації Криму є люди, родини, особливо молоді, які виїжджають на материкову Україну. Багато хто їде на Одещину, бо Одеса – місто полікультурне. Дехто не затримується, виїжджає в Київ, де більша спільнота, або навіть за кордон: США, Європа, Туреччина. Втім, є випадки, коли люди їдуть навіть у глибинку Одеської області. Нещодавно дізналася про родину кримців, яка переселилася до Сарати. Коли дізналася, чому, виявилося, що там шукали на роботу медиків. От вони і поїхали туди.
Відео створено в рамках марафону історій, які присвячені Дню біженця за підтримки UNHCR Ukraine - Aгентство ООН у справах біженців в Україні.
Серед кримців Одещини є ті, хто бореться з окупантом у Лавах Збройних Сил України. Дванадцятьох кримських татар, які воювали в АТО та ООС, несуть службу в лавах Збройних сил України на Одещині, нагородили напередодні дня Збройних Сил України.
Серед них - телефоністка посту спостереження Ельвіра Абібуллаєва, яка раніше працювала бухгалтером у дитячому садочку, а після окупації змушена була виїхати за чоловіком-військовим та змінити професію. Арсен Абібуллаєв - теж вимушений переселенець до Одеси з Криму, військовий, який брав участь в антитерористичній операції під Маріуполем.
У планах Одеської спільноти кримців відкрити тут культурний центр, в якому кожен з місцевих представників тюркської культури знайшов би своє місце. Ця ідея давно обговорюється, була вже в процесі реалізації, але втрутилася ситуація з поширенням COVID-19.
- Обговорюємо також можливість відкрити регіональне представництво Меджлісу, це представницький орган кримців, який подібний до Парламенту, - поділилася співрозмовниця, - але є багато невирішених питань саме через окупацію та можливість долучитися до виборів кримців, які проживають на окупованому півострові.
Депортація людей, назв та культури
Вся історія кримських татар - це історія депортації не лише людей. Разом з ними з Кримського півострову “депортували”понад тисячу кримськотатарських, караїмських, німецьких, грецьких, вірменських та інших назв.
Фото: Інфографіка: tochka.net
Їх намагалися демонізувати в прямому сенсі слова. Як пише історикиня Ґрета Лінн Углінґ, узбекам розповідали, що до них їдуть "циклопи" й "канібали", і радили триматися подалі від прибульців. Після депортації деякі місцеві жителі обмацували голови приїжджим, щоб перевірити, чи на них не ростуть роги.
Діти переселенців могли отримати освіту російською або узбецькою мовою, але не кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою. З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вписувати в паспорт, натомість вимагали писати - татари.
- Хоча ми не маємо до них відношення, - каже Мєр’єм, - не було ж "Кримськотатарського ханства". Було Кримське ханство, кримський хан, кримці. Це пізніше, намагаючись стерти наше право на Крим, з'явився російськоімперський наратив - кримські татари, а називати татарами стали всіх представників тюркських народів.
Кілька місцевих родин кримських татар, з якими спілкувалася, підтверджують той факт, що в межах України вони ніколи не відчували тих проблем та утисків, які зараз переживає народ у Криму в умовах російської окупації, але навіть українці знають про їх звичаї та побут замало.
- У нас є релігійні люди, де жінки покривають волосся, носять закритий одяг, - каже Мер’єм Джалілової, - якщо власне мій приклад, то я з досить світської родини, єдине, що не ношу штани, переважно сукні чи спідниці, голову покриваю, якщо відвідую якісь культурні чи релігійні заходи, українські жінки так само одягають хустку, коли заходять до храму.
Кримські татари відзначають більшість свят мусульманського світу, серед яких — Ораза-байрам (інші варіанти назви: Ураза-байрам, Рамазан-байрам). Це свято розговіння, яке завершує 30-денний піст від світанку до заходу сонця протягом місяця Рамадан (крим. Рамазан). Це не лише фізичне випробування, а й психологічне та емоційне, коли потрібно бути чистим думками і розумом.
- Навіть якщо людина світська, вона все одно дотримується посту. Він досить складний, особливо, якщо приходиться на літній період. Ні їсти, ні пити не можна від сходу сонця, а влітку це стається дуже рано, десь о п’ятій ранку, і до його заходу – після 22.00.
Після завершення посту родина має зарізати баранчика та роздати його бідним мусульманам, а також принести певну суму грошей на свій храм.
У Криму Ораза-байрам завжди відзначали в родинному колі. Для родини накривали стіл, готували м'ясо, обмінювалися подарунками з рідними та близькими.
- Традиційно ми одружуємося та женимся в межах своєї спільноти, - розповідає Мєр’єм, - так у нас є шанс зберегти свій народ, його традиції. Адже кримці – не єдиний корінний народ Криму. Є ще караїмами та кримчаки, але вони фактично зникли, розчинилися та асимілювалися.
Як підтримати кримців на побутовому рівні
Моя співрозмовниця Мєр’єм Джалілова каже, що у кримців та українців є дуже багато спільного. Це два народи України, яких протягом століть депортаціями, геноцидами, асиміляцією за мовною, культурною ознаками намагалися знищити, але попри всі випробування, і кримці, і українці змогли вижити та вистояти. Підтримати один одного на побутовому рівні, виявити толерантність та підтримку, можна по-різному.
- Важливо весь час актуалізувати тему Криму та не дозволяти забувати про неї, впливати на політиків, - каже Мєр’єм Джалілова, - наполягати на лояльних умовах для вступу випускників шкіл із Криму, які хочуть вчитися в українських вузах, але не мають змоги досконало через політику окупаційного режиму вивчити українську мову, літературу, історію.
Є ще один важливий елемент - прийняття. Важливо цікавитися життям, історією, культурою корінного народу України тюркського походження – кримців. Це можна робити, дивлячись фільми, відвідуючи виставки, які розповідатимуть про народ.
Важливо формувати власний дискурс, зокрема, лінгвістичний. Наприклад, така дрібниця, як правильне написання слова “кримськотатарський” - має не лише лінгвістичне, а й політичне значення.
Україна - це дім для людей різних культур, національностей, релігійних поглядів. І мир у нашому домі залежить від того, наскільки толерантними, відкритими, емпатичними та добрими ми будемо одні до одного.
Для довідки
16 травня 2014 року на території Кримського півострову пройшов невизнаний більшістю країн світу “референдум”, за результатами якого Росія незаконно окупувала Кримський півострів. Міжнародні організації визнали окупацію Криму незаконною та засудили дії РФ, а країни Заходу ввели економічні санкції. 20 лютого 2014 року Верховна Рада України офіційно оголосила початком окупації Криму Російською Федерацією.
Росія заперечує анексію півострова та називає це “відновленням історичної справедливості”. Водночас, до 15 століття, розповідають Крим.Реалії в проєкті “Кримське ханство. Шлях до незалежності”, півострів був прикордонними землями різних степових кочових імперій.
У 10-13 століттях на території Кримського півострову почав формуватися народ, який відрізнявся від усіх інших мешканців Золотої Орди та об’єднав корінні народності Криму.
У кримців (кримських татар) своя мова, яка не схожа на татарську, свої традиції, своя культура, яка робить їх унікальним народом світу.
Незважаючи на складну історію, вони змогли зберегти свою мову, культуру, традиції, наполегливо борються та вірять в звільнення Криму від окупаційної влади, мають стійку громадянську позицію та впевнено заявляють: “Крим – це Україна”.
