Це ще один крок до того, що перетворити міський музей “Чистої питної води” у цікаву туристичну родзинку для гостей Біляївки та продовжувати зберігати предмети матеріальної спадщини краю, за якими нинішні та майбутні покоління зможуть вивчати справжню історію Біляївки та громади.
Зал з човнами народився з ідеї відтворити козацьку чайку, на якій ще до завоювання цих земель у турків, Дністром до Чорного моря діставалися козаки. За місцевими легендами багато хто з них навіть оселялися тут в районі Зеленого хутору. Про це у своїх нарисах писав, зокрема, краєзнавець Володимир Ройченко.
Макет чайки зробив місцевий умілець Олександр Коваленко. Він же змайстрував моделі кількох плавзасобів з усього світу. Їх прикріпили на велетенську карту на всю стіну саме у тих місцях, де були поширені ці види водного транспорту.
Усіх деталей відкривати не будемо, обов’язково подивіться на виставку на власні очі. До речі, реалістичності їй надають звуки морських хвиль, які лунають у приміщенні виставки.
У сусідній кімнаті працівниці та працівники міського управління культури за допомоги кількох волонтерів власними руками створили українську світлицю.
Майже усі експонати – це не стилізація під старину, а дійсно старі речі, які вони шукали по біляївцям. Наприклад, на одній зі стін, яка символізує українську хату - старовинне вікно, яке було в одній з біляївський хат, а піч, точно до місцевих традицій відтворила та розмалювала місцева художниця Наталія Блінова.
До створення Української світлиці долучилося кілька біляївців та біляївчанок.
- Це подяка не від мене, а від громади, - відзначив міський голова Михайло Бухтіров, - і мені дуже приємно, що люди довіряють найцінніше міському музею. Значить довіряють.
Сергій Цубенко подарував човен, якор для першого залу, Олена Маковійчук подарувала вишивки домашні, Олександр Коваленко зробив деревяні вироби, це золоті руки громади, Олена Кравченко подарувала рушники, частину історії своєї сімї, Наталії Бліновій за піч та майстер-класи, Василь Томашпольський – оформив світлицю.
Юлія Дзей від своєї родини подарувала “Кобзар” 1947 року випуску. Вона розповіла, що у її родини було ще давніше видання, але під час війни його втратили.
- Коли відступали, бо брали найцінніше. Моя родина брала Кобзар та Біблію. Але не вдалося вберегти. Мені дуже почесно передати його в місце, де зберігатиметься спільна, колективна пам'ять нашої громади.
Виставки працюватимуть постійно. Тут завжди раді відвідувачам. Приходьте – це варте уваги. Створено з любов’ю для громади.
Раніше на третьому поверсі музею відкрили змінну виставку художніх виробів митців Біляївки, експозиції музею доповнили колекцією грошових купюр, старожитніми речами тощо.
Фото Миколи Мельниченка
