З Біляївки до Туреччини: про побут, культуру, традиції та родину розповідає Ірина Вопиловська

Біляївка.City продовжує розповідати про наших земляків, які живуть в різних країнах. Цього разу наша розповідь про біляївчанку Ірину Вопиловську. Вона живе в Туреччині. До східної країни переїхала разом з чоловіком, який звідси родом. Ірина займається фотографією, зараз - в декреті, нещодавно народила донечку. Про життя, культуру, побут та традиції Туреччини, а також про історію свого переїзду, вона розповіла для наших читачів. 

Історія почалася зі старшої сестри Ірини, яка так само знайшла своє щастя у шлюбі з турком. Саме він був ініціатором знайомства своячки зі своїм другом на ім'я Суха. 

- Чоловік працював за контрактом в Росії, - згадує Ірина, - спочатку ми жили там майже два роки, до цього рік зустрічалися. Тому, коли контракт скінчився, страху переїзду не було. Я знала, що мій Суха - людина надійна, добра. З ним, як за кам'яною стіною. 

Батьки підтримали вибір доньки. Велику роль зіграло те, що вони бачили щасливий шлюб старшої доньки. Тому культурна різниця їх вже не лякала. 

- Вони побачили ставлення мого чоловіка до мене - це позбавило їх останніх страхів та переживань.

У Туреччині пара побралася. Адаптації майже не було, оскільки одразу захопили хлопоти з облаштування власної оселі.  

У Туреччині - культур родини. Особливою пошаною користуються старші. Часто кілька поколінь живуть поруч, або навіть в одному будинку.

- Тому дуже важливо для щастя подружжя, щоб наречену прийняла родина,  - говорить Ірина, - мені дуже пощастило. Рідні чоловіка люди сучасні, а сім'я дружна та привітна до мене. Одразу прийняли мене, знайшли спільну мову. На той час я знала побутову турецьку. Це спростило спілкуваня. 

Перше враження від Туреччини дівчина отримала ще до знайомства з чоловіком. 

- Тут люди відкриті. Вони вітаються, навіть якщо не знають тебе. Запитують, як справи. 

У чоловіка Ірини три сестри та два брата, а ще є їх половинки та діти. Тому на родинних зустрічах та фото - людей дуже багато.

- Люди дотримуються традицій та звичаїв. Наприклад, є сніданок вихідного дня (на фото), який може затягнутися до обіду. Увечері вся родина збирається у мами. Спілкуються, п'ють чай, дивляться ТВ, їдять фрукти. Це ж щастя, коли твої діти, навіть дорослі, весь час приходять до тебе у гості. 

Разом родина їздить на дачу. Усе, як в Україні - спочатку працюють на городі, потім смажать щось на мангалі. 

- У Туреччині, як повсюду, стосунки у родині бувають різними. Хтось може в карти грати, хтось шукати собі пригод. Це моя родина, з якою пощастило, без якої я вже не уявляю свого життя. 

- Я так звикла, що нас постійно і всюди багато - що вже не уявляю свого життя без нашого "натовпу".

По-іншому ставляться до спостереження за вагітністю та дітей взагалі. Оглядами не навантажують. Вважають, що кожна вагітність - особлива. Тому втручання має бути мінімальним. 

- Турецького виховання дітей не існує, - жартує Ірина, - бо їм дозволено все. Коли планували дітей, то чоловік казав, що будемо виховувати строго, в наших традиціях. Але вже бачу, що слова "ні" від нього донечка не почує. Любить безмежно, бавить.  

Навіть на вулиці не можна пройти з візочком, щоб незнайомі люди не заглянули, не обійняли дитину, не пригостили чимось.  

- Виховуємо доньку в традиціях двох культур, а релігію вона сама обере, коли подорослішає, - говорить Ірина. 

Декрет тут триває лише два місяці, потім мама визначається - йде працювати, чи залишається вдома на утриманні чоловіка.

До вагітності Ірина займалася фотографією та мала власну ньюборн-студію. 

- Дивно, але в Туреччині це не дуже поширений вид бізнесу, - розповідає дівчина, - спочатку люди дивувалися, як це, піти у студію, щоб тебе сфотографували. Але з часом клієнти почали з'являтися. Тому все попереду.

Зараз Ірина поки що, переважно, фотографує свою донечку - Анастасію-Айлю. 

Дівчина каже, що вона настільки стала своєю, що навчилася готувати усі місцеві страви. Готує також і наші страви. 

- Моїм турецьким рідним все подобається. Не оцінили тільки окрошку, полюбили навіть оселедець під шубою. Хоча в Туреччині майже не їдять сиру рибу. І не продається вона. Тому оселедець довелося замінити скумбрією власного посолу. Борщ, солянка, млинці - ось це прийшлося до смаку. Ще люблять горішки зі згущеним молоком. Хоча тут його не продають. Веземо з України чемоданами разом зі шпротами. 

Своїй турецькій родині Ірина презентує не тільки наші страви, а й звичаї.

- Вони були дуже здивовані, коли привези кількаметрову ялинку у кадці. Тут Новий рік не святкують, за традиціями, як у нас. Але сподобалося. 

З'явилися у дівчини свої фаворити з місцевої кухні, які радить спробувати під час мандрівок.

Ірина живе в Анкарі, це столиця Турецької республіки. Каже, що любить це место за все: клімат, близьких людей, відношення держави до громадян.

Обов'язково радить відвідати курорт Памуккале (на фото). У цьому місці гарячі джерела, що містять окис кальцію, привели до утворення вапняних відкладень на скелястих травертінових терасах. Вода з термальних джерел багато століть стікаючи по схилу гори і падаючи з високих уступів, утворила білі каскади, що окам'яніли, тераси і маленькі басейни.

Тим, хто хоче приїхати до Туреччини на відпочинок, радить обов'язково побачити гори, які вкриті кущами чаю, узбережжя моря. Відпочивати на природі - тут люблять. 

Зверніть, до речі, увагу на чистоту пляжів, курортів. 

Обов'язково треба побувати у загадковому та прекрасному Стамбулі. Це місто-контараст. Азія і Європа сплелися, залишивши свій слід у процесі розвитку міста. Дивовижне географічне положення доповнюється неймовірним культурною спадщиною і природою. Статус культурної столиці Європи, який Стамбул отримав у 2010 році, був присуджений абсолютно заслужено. Туристи, які прагнуть духовно збагатитися, обов'язково мають тут побувати. 

Чи сумує за Батьківщиною наша співрозмовниця? 

- Найбільше сумую за рідним, близькими, особливо за маленьким братом, - каже Ірина Вопиловська, - він швидко росте і кожен раз інший. Сумую за двома похресниками. За друзями. 

А ще, жартує, сумує за оселедцем та смачним пивом.