Ще кілька років тому Альвіна Кобзар із Біляївки була відома як майстриня бісероплетіння, яка брала участь у різноманітних міських виставках та фестивалях. Сьогодні її творчість об'єднує понад 119 тисяч людей у Facebook і десятки тисяч підписників в Instagram з усього світу. У декретній відпустці вона не лише повернулася до дитячого захоплення, а й створила міжнародний блог, співпрацює з іноземними брендами та популяризує українське рукоділля далеко за межами країни. Ми поговорили з Альвіною про шлях від першого нерівного бісерного кільця до сотень тисяч переглядів, силу творчості, материнство, невдачі, які стали точками росту, та про те, чому іноді одна натиснута кнопка «Опублікувати» здатна змінити життя.
Від бісеру до мільйонів переглядів: як хобі стало міжнародною спільнотою
— Для початку розкажіть трохи про себе: як би представили себе нашим читачам, які вас ще не знають?
Альвіна: Мене звати Альвіна Кобзар. Я родом із Біляївки, де й закінчила школу. Після університету, майже десять років працювала у різних державних структурах, а після початку повномасштабної війни приєдналася до команди SMM одеської блогерки, де працювала до літа 2024. Сьогодні я мама однорічної доньки. Та сидячи в декреті несподівано для себе побудувала у фейсбуці блог про бісероплетіння, що об'єднав вже понад 119 тисяч людей з усього світу. Сторінка в інстаграмі теж не відстає за кількістю підписників. Зараз я не просто плету з бісеру, я будую навколо своєї творчості спільноту людей з усього світу.
— Кілька років тому ми спілкувалися з вами як із майстринею бісероплетіння, для якої це було просто хоббі, а сьогодні ви маєте блог із понад 100 тисячами підписників. Якби треба було назвати один момент, який усе змінив, що б це було?
Альвіна: Я побачила в інстаграмі відео поганої якості з процесом плетіння дуже простого браслету у якого було 118 мільйонів переглядів. І саме тоді я зрозуміла, який формат блогу може “вистрілити”. І вже вкотре почала думати над зміною формату того, що вже в мене було.
Не думайте, що все вийшло з першого разу і це історія про “успішний успіх”. За моїм блогом стоять роки пошуку себе, експериментів і невдалих форматів. Після довгої перерви, до бісероплетіння я повернулася у 2021 році, напередодні повномасштабної війни, створила окрему сторінку, але справжнє визнання прийшло лише цього року. І, мабуть, саме це найважливіше: успіх рідко буває випадковим. Зазвичай це результат багатьох спроб, яких ніхто не бачить.
— Ви ведете блог англійською мовою і не просто пости, де можна скористатися перекладачем, а й записуєте відео. Чому обрали саме міжнародну аудиторію? І як подолали страх говорити англійською публічно?
Альвіна: Спочатку я вела блог українською мовою. Але коли в листопаді 2025 року, за порадою моєї колеги з Києва, вирішила створити сторінку у Facebook, зрозуміла: якщо вже починати з нуля, то варто одразу виходити на міжнародну аудиторію. Мені стало «тісно» в межах українського сегмента, хотілося показувати свої роботи всьому світу.
В один день я просто перейшла на англійську. Втрачати було нічого — в Instagram тоді було лише близько 1800 підписників. Сьогодні їх майже 80 тисяч.
Facebook почав рости неймовірно швидко. Уже за перший місяць кілька моїх відео набрали понад мільйон переглядів, а аудиторія зросла до 10 тисяч підписників. Через пів року їх було вже понад 100 тисяч.
Коли аудиторія стала дуже активною, я зрозуміла, що для справжнього спілкування недостатньо лише показувати процес. Потрібно було почати говорити.
Чесно кажучи, я й досі хвилююся, коли записую відео англійською. Саме тому більшість роликів поки що залишаються без озвучення. Але мої підписники постійно повторюють одну просту думку: для них набагато важливіші щирість і користь, ніж ідеальна вимова. І саме це допомогло мені перестати боятися говорити.
Насправді мій блог уже давно став багатомовним. Іноді мені здається, що я отримую коментарі та повідомлення майже всіма мовами світу. І це прекрасно, що сучасні онлайн-перекладачі допомагають людям з різних країн розуміти одне одного.
— А з чого взагалі почалася ваша історія з бісером? Пам'ятаєте свій перший виріб і що вас тоді так захопило?
Альвіна: Мені було років 11-12 і я сплела колечко з жахливого, нерівного китайського бісеру з вузлами, які я тоді ще не знала, як ховати у плетінні. Де я взяла той бісер навіть не пам'ятаю.
Воно у мене збереглось, щоб не забувати з чого все починалось і пам'ятати, що на початку будь-якого шляху, ніхто із нас не професіонал.
І важливо, що саме в той момент моє дитяче хобі дуже підтримали батьки. Мама купила мені книжку з бісероплетіння, бо інтернету тоді не було. Вона ж знайшла магазин в Одесі з якісним чеським бісером, голками, фурнітурою і купувала це все для мене. Тоді це було щось неймовірне. У тата в машині під лобовим дзеркалом завжди висіла якась моя штучка з бісеру, мама одягла мої прикраси на роботу. Це було найперше і найважливіше визнання моєї творчості.
— Багато людей роками відкладають свої мрії через страх осуду чи невдачі. У вас були моменти, коли хотілося все кинути або здавалося, що нічого не вийде?
Альвіна: Звичайно. Невдач було безліч.
Були ярмарки, після яких я залишалася в мінусі. Були відео, на монтаж яких витрачала по дві години, а вони набирали лише двісті переглядів. Кілька років тому я намагалася повернутися до участі в ярмарках і один дуже відомий організатор в Одесі відмовив мені двічі. І це попри те, що участь там була платною - майже 100 доларів. До речі, багато хто не знає, але більшість хендмейд-ярмарків в Одесі проводяться саме на платній основі, і це зовсім не маленькі суми для майстра.
Тоді це було дуже боляче. Зараз я дивлюся на ту ситуацію зовсім інакше. Завдяки соціальним мережам моя аудиторія вже давно набагато більша, ніж аудиторія будь-якого ярмарку. І, мабуть, саме ті відмови підштовхнули мене зробити ставку на розвиток власних платформ.
Було ще багато різних невдач. Вони засмучували, але ніколи не змушували мене покинути бісероплетіння. Я могла зробити паузу в соцмережах, але мої руки все одно продовжували працювати. Просто не на камеру.
З часом я зрозуміла одну річ: майже кожна невдача змінювала напрямок мого розвитку на кращий. Те, що спочатку здавалося поразкою, часто ставало новою можливістю.
А щодо осуду... Люди завжди знайдуть привід покритикувати. Якщо ви щось робите - засудять. Якщо нічого не робите - теж засудять. Тому я давно вирішила: краще вже нехай обговорюють людину, яка намагається створити щось нове, ніж ту, яка так і не наважилася почати.
— У який момент ви зрозуміли, що рукоділля може приносити дохід? Пам'ятаєте своє перше замовлення та перші зароблені гроші?
Альвіна: Чесно кажучи, свого першого продажу я вже не пам'ятаю. Перші зароблені гроші були ще в студентські роки, коли я почала брати участь у ярмарках.
Коли ж я зрозуміла, що рукоділля може приносити дохід? Напевно, це усвідомлення приходило поступово. Для мене творчість ніколи не була лише способом заробітку - насамперед це справа, яка приносить задоволення.
Звісно, бісероплетіння може стати джерелом доходу, але, як і в будь-якій творчій професії, за красивою картинкою стоїть багато роботи. Я завжди жартую, що зовсім не вмію «продавати» чи щось нав'язувати. Мені набагато цікавіше навчати, ділитися досвідом та спілкуватися з людьми, які так само закохані в бісер, як і я. Саме тому сьогодні значну частину мого професійного життя займає навчання та створення корисного контенту для моєї спільноти.
— Для багатьох хендмейд здається просто красивою річчю. А що насправді стоїть за одним виробом? Із чого складається його вартість та скільки часу займає створення?
Альвіна: За кожною прикрасою стоїть набагато більше, ніж просто матеріали.
Це години роботи, розробка схеми, десятки пробних варіантів, адже кольори в реальності далеко не завжди виглядають так само, як на екрані комп'ютера. Це роки навчання, досвіду, помилок і постійного вдосконалення. І, звичайно, це повністю ручна праця.
Саме тому виріб ручної роботи ніколи не може коштувати стільки ж, скільки річ масового виробництва. Людина купує не лише прикрасу - вона купує ідею, майстерність, творчий пошук і час, вкладені в кожну деталь.
Виготовлення виробів ручної роботи - це години праці
Наприклад, зараз я створюю прикрасу для своєї куми. Ми вже три дні обговорюємо деталі й досі не затвердили остаточний варіант. І це абсолютно нормально. Для мене дуже важливо не просто сплести прикрасу, а створити саме ту річ, яку людина уявляє.
Оцінити справжню вартість такої роботи дуже складно, і кожен майстер робить це по-своєму. Якщо порівнювати себе з українськими майстринями бісероплетіння, то мій цінник, мабуть, вищий за середній. І я давно перестала брати всі замовлення підряд - працюю лише над тими проєктами, які мене справді надихають.
Можливо, саме тому мені не вдалося повернутися до офлайн-продажів так успішно, як хотілося. Я не про масовість і не про конвеєр. Мені не цікаво десятки разів повторювати одну й ту саму прикрасу.
І, мабуть, це одна з найскладніших дилем для будь-якого митця. Щоб творчість приносила дохід, часто доводиться створювати те, що хочуть люди. Але найбільше задоволення отримуєш тоді, коли вдається поєднати бажання замовника з власним творчим баченням.
Декрет став стартом глобального блогу
— Ви молода мама. Як змінилося ваше життя після народження донечки? Чи довелося по-новому вчитися поєднувати материнство, творчість і роботу?
Альвіна: Думаю, саме народження донечки й декрет стали поштовхом до того, щоб я серйозно взялася за розвиток блогу.
Я дуже боялася стати мамою, життя якої повністю зводиться лише до побуту та розмов про дітей. Мені було важливо не втратити себе, свою творчість і свої мрії. У результаті тепер мої рідні щодня слухають не лише історії про доньку, а й про алгоритми Facebook, нові відео та чергові “бісерні пригоди”.
Поєднувати материнство й блогерство мені вдається насамперед завдяки підтримці чоловіка. У нього справді залізне терпіння, адже щодня вислуховувати мої історії про бісер, нові ідеї та соціальні мережі - це теж окремий талант.
До того ж йому навіть довелося поступитися мені своїм робочим місцем. У якийсь момент у квартирі з'явилося професійне світло, штативи, камери та інше обладнання для зйомок контенту, і стало зрозуміло, що моє хобі вже давно перестало бути просто хобі.
А загалом ми живемо так само, як більшість молодих батьків: наш графік дуже залежить від настрою доньки. Тому щодня вчимося знаходити баланс між сім'єю, роботою і творчістю. І здається, що ми чудово з цим справляємось.
— Чи співпрацюєте ви з брендами? Яка співпраця стала для вас особливою або навіть трохи сюрреалістичною, коли подумали: «Невже це відбувається зі мною»?
Альвіна: Так, і буквально днями зі мною сталася саме така історія. Зараз я співпрацюю з канадським магазином товарів для творчості. Ще пів року тому я навіть уявити не могла, що таке можливо.
У них є власний бренд бісеру, який в Україні не продається. Про нього я дізналася саме від своїх підписників. Мені дуже захотілося протестувати цей бісер, тому я просто написала компанії й запропонувала співпрацю.
Чесно кажучи, я розраховувала, що мені надішлють кілька кольорів для огляду. Але коли приїхала величезна коробка з палітрою із 40 кольорів, я сиділа й не могла повірити своїм очам. Це був той самий момент, коли подумала: «Невже це справді відбувається зі мною?»
Мабуть, саме тоді я вперше відчула себе справжнім блогером. Тепер жартую, що працюю не за зарплату, а за бісер. І, чесно кажучи, мене це цілком влаштовує.
Від участі в ярмарках до співпраці з брендами, які навіть не представлені на ринку в Україні
— Яка робота або проєкт за весь цей час викликали у вас найбільше емоцій — гордість, хвилювання чи навіть сльози?
Альвіна: Мій наймасштабніший проєкт - це бісерна криза (Криза — це традиційна українська нагрудна прикраса ручної роботи, виконана у вигляді широкого, масивного коміра з бісеру, який щільно облягає шию та спадає на плечі й груди - прим.ред.). До речі, саме такі прикраси зараз знову набирають популярності.
На її створення я витратила 53 години безпосередньої роботи. Вона важить 552 грами, і я вважаю, що створила справжню сімейну реліквію. Це прикраса не для повсякденного життя, а для особливих моментів. Дуже сподіваюся, що колись передам її своїй доньці.
Роботи Альвіни Кобзар
З цією роботою пов'язана й тепла сімейна історія. Коли я почала плести кризу, через сімейні обставини мені довелося кілька місяців жити у Біляївці. Тоді мама пожартувала, що я наче письменник у засланні: тільки замість роману створюю свій бісерний шедевр. Ці слова я пам'ятаю й досі.
Але були в моїй роботі й моменти, які неможливо згадувати без хвилювання.
Одного разу мені написала дівчина. Вона випадково знайшла мою сторінку, їй сподобалися мої роботи, і вона запитала, чи зможу я сплести браслет за її схемою. Це був орнамент, у якому було закодоване ім'я за допомогою мотивів української вишивки. Зараз такі схеми досить популярні, існують навіть безкоштовні сервіси для їх створення. Мені дуже сподобався візерунок, і я із задоволенням взялася за роботу.
Лише пізніше вона розповіла, що в цьому орнаменті зашифроване ім'я її брата - Миколи. Він зник безвісти на війні. Для неї цей браслет став не просто прикрасою, а особистим оберегом і символом надії.
Роботи Альвіни Кобзар
Саме тоді я ще раз зрозуміла, що вироби ручної роботи іноді мають набагато більшу цінність, ніж просто красивий аксесуар. Вони можуть зберігати пам'ять, підтримувати людину у найважчі моменти та нести дуже особистий сенс.
— Чи бачите сьогодні інтерес до українського рукоділля в Україні та за кордоном? Чим, на вашу думку, воно особливе?
Альвіна: На мою думку, в Україні зараз пропозиція виробів ручної роботи значно перевищує попит. І цьому є цілком логічне пояснення: ми живемо в умовах війни. У кожного з нас підвищена тривожність, а коли ми починаємо творити руками, то заспокоюємося, повністю занурюємося в процес і хоча б на деякий час відволікаємося від реальності.
До речі, нещодавно кілька моїх закордонних підписниць написали, що лікарі рекомендували їм бісероплетіння як один зі способів роботи з ПТСР та тривожністю. Тому інтерес саме до рукоділля як до процесу сьогодні безумовно є. А от із реалізацією готових виробів складніше, адже далеко не кожен українець зараз може дозволити собі купувати речі ручної роботи.
Щодо інтересу іноземців до українського рукоділля, то він, на мою думку, лише зростає. Українців вже важко здивувати вишитою сорочкою - для нас це частина культури. Але коли у День вишиванки я показала своїм закордонним підписникам фотографію у вишиванці, яку вишила власноруч, вони були вражені і красою роботи, і самою традицією цього свята.
Ще один приклад. Одного разу моя свекруха дала мені книгу О. О. Гасюк та М. Г. Степан «Художнє вишивання. Альбом». Я просто зняла відео, де перегортала сторінки й показувала українські орнаменти. Воно викликало справжній фурор. Люди з різних країн запитували, що це за книга і де її можна знайти. Мені навіть довелося відшукати її електронну версію в українській бібліотеці й надсилати всім посилання. Думаю, більшість не могла прочитати український текст, але вони побачили красу наших орнаментів і надихнулися створювати щось власне.
Мені здається, саме в цьому і полягає особливість українського рукоділля. Воно не існує саме по собі - за кожним орнаментом, кольором чи технікою стоїть історія, символіка та зв'язок поколінь. Наші майстри не просто створюють красиві речі, вони продовжують культурну традицію і водночас переосмислюють її у сучасних виробах.
Я й сама часто адаптую орнаменти українських вишиванок у своїх бісерних браслетах. І для мене неймовірно цінно бачити, як люди в різних куточках світу створюють ці прикраси, надсилають мені фотографії своїх робіт і таким чином знайомляться з українською культурою через творчість.
Коли одна кнопка «Опублікувати» змінює життя
— Якби Альвіна сьогодні могла зустріти себе ту, яка лише брала до рук бісер і не знала, що попереду 100 тисяч підписників, що б ви їй сказали?
Альвіна: Я б сказала: не припиняй творити. Навіть якщо здається, що для творчості зараз немає часу чи місця, завжди знаходь хоча б кілька годин на тиждень для того, що справді любиш.
У моєму житті була десятирічна перерва. Я працювала на «дорослих» роботах і була переконана, що бісероплетіння залишилося в минулому. Зараз розумію: це була моя найбільша творча помилка.
Я також сказала б собі: не бійся показувати свої роботи людям. Знімай відео, фотографуй, розповідай про свій шлях. Не чекай ідеального моменту чи ідеальної майстерності - їх не існує. Саме регулярність і щирість з часом приводять людей.
Альвіна Кобзар - майстриня з бісероплетіння, яка відкриває українську культуру для світу
Звісно, інколи я думаю: якби тоді почала вести YouTube-канал, сьогодні, можливо, у мене вже був би мільйон підписників. Але я не шкодую. Усе, що було на моєму шляху, зробило мене саме тією людиною, якою я є зараз.
І, мабуть, найголовніше, що я сказала б собі: не недооцінюй своє захоплення. Іноді справа, яку ти вважаєш просто хобі, через багато років стає справою всього життя.
— І насамкінець. Що б ви сказали людині, яка зараз сидить із талантом, мрією чи ідеєю, але боїться зробити перший крок і показати свою творчість світові?
Альвіна: Поки ви чекаєте ідеального моменту, хтось менш досвідчений уже натиснув кнопку «Опублікувати». Не бійтеся починати недосконало. Світ ніколи не дізнається про ваш талант, якщо ви будете тримати його лише для себе. І поки ви хвилюєтеся через думку кількох знайомих, десь є тисячі людей, які саме зараз шукають те, що можете створити лише ви.
— Дякую за розмову!
Замість післямови
Коли я написала Альвіні Кобзар із пропозицією про інтерв'ю, вона відповіла словами, які стали для мене особливо цінними: «Так, із задоволенням. Я досі зберігаю вирізку з газети "Вісті Біляївки", в якій ви про мене писали».
Для журналіста це, мабуть, один із найбільших компліментів. Адже ми завжди хотіли, щоб «Вісті Біляївки», а пізніше Біляївка.City були не просто джерелом новин, а літописом життя громади — зберігали історії наших земляків і землячок, розповідали про тих, ким можна захоплюватися і ким варто пишатися.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
