Ми живемо в час, коли неправдиві новини можуть у буквальному сенсі коштувати нам життя. Тому ми так багато говоримо про фейки і вміння добирати джерела інформації.
Англійське слово fake (підробка, фальшивка) останнім часом звучить так часто, що на нього перестали реагувати. Всюди говорять про фейки та необхідність їм протистояти, однак, здається, більшість людей не розуміє, як це стосується особисто їх. Та й росіяни знецінили це слово, перекрутивши його значення — «фейками» в Росії називають якраз реальні факти, які суперечать пропагандистській брехні, а «боротьбою проти фейків» — затикання рота тим, хто каже правду. Тим часом проблема неправдивих новин стає дедалі гострішою, бо все більше українців використовує для отримання новин соціальні мережі та месенджери — канали, де дезінформація поширюється без жодних перешкод.
Новини, які нічого (?) не змінюють у житті
Організація, в якій я працюю — «Детектор медіа» — багато років застерігає суспільство від небезпек дезінформації та закликає вчитися відрізняти правду від брехні у медіа. Але чіпких і переконливих аргументів донедавна було обмаль.
Річ у тому, що більшість новин, які люди зазвичай споживають — із телевізора і радіо, з інтернету та з районної газети — напряму їх не стосуються. Тому потік новин для людини — це радше розвага, як ще один телесеріал або реаліті-шоу. «В Австралії народилась коала з двома головами (ФОТО)» — ого, цікаво, покажіть-но мені цю коалу!
А раз новини людину просто розважають, великої різниці, чи є вони правдивими, чи вигаданими, немає. Тому спростування неправдивих новин часто дратує чи розчаровує. Двохголова коала, намальована у фотошопі, нічим не гірша за «справжню», адже і та, і та нічого не змінює в нашому житті. Але її можна обговорити, скинути посилання подружці, запостити в соцмережах, зібрати вподобання й поширення. Коли слово «фейк» ще не набуло популярності, існував більш фаховий термін «фактоїд» — факт, якого не було в реальності, але який все ж має значення, бо його поширили в медіа чи соцмережах. Навіть якщо більшість фактів, які людина дізнається з медіа, замінити на вигадки, це нічого не змінить у її житті…
…Це тільки так здається. Бо інформація, яка прямо не впливає на життя людей, може формувати в них хибні уявлення та підштовхувати до помилкових рішень. За всіма важливими рішеннями — де вчитись, ким бути, де працювати, за кого голосувати на виборах, з ким дружити і навіть кого любити — стоять речі, які ми колись від когось дізналися, і які тепер є складовою наших поглядів і переконань.
Наочний приклад ми побачили під час глобального виклику, з яким стикнулись усі українці — епідемії коронавірусної хвороби. Побрехеньки про шкоду вакцин, які поширювались у медіа й соцмережах роками, вилились у масову відмову робити щеплення — а отже, більше смертей. Людина вже й не згадає, звідки вона «знає» про небезпеку щеплень (можливо, від сусідки, яка прочитала щось таке у вайбері), але це «знання» переважує раціональні аргументи.
Останні ж сім місяців ми всі живемо в умовах, коли неправдива інформація є безпосередньою загрозою для кожного українця. «Інформаційна зброя» — це не метафора: ворожі спеціальні служби використовують інформацію, щоб допомогти своїй армії ефективніше вбивати українців і захоплювати українську землю. Часто це зброя масового ураження — наприклад, спроби спровокувати паніку серед вкладників, щоб обвалити банківську систему, за допомогою новин, що «вже завтра долар буде по сто». Загальна мета ворожої пропаганди — дестабілізувати, дезорієнтувати, ввігнати українців у розгубленість, розпач і страх, змусити їх діяти нерозважливо, а в ідеалі — втратити довіру до інституцій власної держави.
Де живе російська брехня
Російська дезінформація, адресована українцям — це зовсім не обов’язково прямолінійна брехня, наприклад, що російські військові взяли місто, якого вони насправді не брали. Може бути й навпаки: нереалістичні новини про успіхи нашої армії чи допомогу Заходу, які формують завищені очікування — вже завтра ми переможемо, за тиждень-два повернемо Крим абощо, — а закінчується це розчаруванням і зниженням довіри до армії, віри в перемогу. Часто фальшиві новини не мають конкретної мети, а вкидаються просто для того, щоб засмітити інфопростір, викликати сум’яття, ускладнити пошук адекватних новин і даних. Особливо ефективно в цьому допомагають боти — віртуальні користувачі соціальних мереж, запрограмовані на поширення певних меседжів.
Серед українців, особливо тих, які вважають себе політично грамотними та цікавляться новинами, поширена небезпечна розвага — свідомо заходити на російські ютуб-канали, телеграм-канали або навіть вмикати їхнє телебачення, щоб, мовляв, ознайомитися зі зразками пропаганди. Це розвага приблизно настільки ж безпечна, як дегустація невідомих грибів, знайдених у лісі. Першою реакцією може бути «боже, яке кончене», однак згодом дезінформація поступово проповзати у свідомість. Ні, звісно, вона не зробить із українця «ватника» в одну мить, але може розхитати його картину світу, змусити його сумніватись: а може, мені брешуть? Вони ж не просто так стверджують, що знищили нашу армію? І так далі. Нахабна брехня непомітно травмує.
Відчуваю це по собі; я тримався дуже довго, обмежуючи свої контакти з російською пропагандою, але «зірвався» під час контрнаступу на Харківщині. Приємно було читати панічні повідомлення росіян про втечу їхніх військ, їхній гнів на адресу свого командування і влади, яка, мовляв, «здала Харківщину українцям». До того ж, поки в наших офіційних джерелах панувала тиша або розмиті натяки, в російських телеграм-каналах називали конкретні населені пункти. Так я дізнався, що наша армія вже в Лисичанську, Лимані, Кремінній і підходить до Сватового… Що згодом виявилось неправдою. Ось вам і медіаексперт, який втрапив у пастку російської дезінформації.
На відміну від коали з двома головами, неправдива інформація про звільнення міста може завдати реальної шкоди. Хтось із переселенців, почувши радісну новину, може спробувати повернутись додому й потрапити під обстріл; або навпаки — вийти зі сховку і спробувати виїхати, наражаючись на небезпеку. Наприклад, піти по мінному полю. Мені пощастило — я просто засмутився, дізнавшись правду.
Ще підступніше діють анонімні телеграм-канали, які маскуються під «українські», хоча їх адмініструють спецслужби Росії. Ці канали мають багатомільйонну аудиторію, зачаровану ексклюзивністю «інсайдів» та сенсаційними теоріями змов. Тут ви не побачите ані заяв на підтримку агресора, ані звичної для російських каналів мови ворожнечі на адресу українців — навпаки, тут можуть демонстративно критикувати Путіна… Але якщо відсіяти цю полову, побачимо хіба що дещо перефразовані тези російської пропаганди: і про «геноцид мирних людей Донбасу», і про необхідність територіальних поступок, і про «війну між НАТО і Росією до останнього українця». Читаючи таке щодня, людина поступово звикає до цих тез, непомітно для себе починає сприймати їх як факти.
Не ходіть на мінне поле
Тож хоч як цікаво й захопливо читати російські джерела — адреналін, ніби ходиш по мінному полю! — варто зробити над собою зусилля й відмовитись від них. Як і від будь-яких каналів чи анонімних блогерів, які намагаються створити видимість, що знають «справжню правду», відмінну від того, що кажуть нам українські медіа і влада.
Те саме стосується новин, які поширюють у вайбер- чи фейсбук-групах з припискою «мені розповіла кума» чи «знайомий знайомого служить під Херсоном». Вони можуть бути повністю чи частково правдивими, але завжди — вирвані з контексту. Аби цей контекст був, повідомлення має писати професійна людина — журналіст, який керується правилами і стандартами своєї професії. Тоді можна бути більш-менш упевненим, що в повідомленні не пропустили нічого важливого і не перекрутили факти.
Журналісти і професійні медіа теж можуть помилятись або давати неперевірену інформацію. Але вони все одно кращі за джерела, які навмисно вигадують неправдиві новини та поширюють їх, аби дезінформувати суспільство. Якщо перевіряти важливі новини в кількох надійних медіа, звіряючись із офіційними джерелами там, де це можливо, ризик підірватись на інформаційній «міні» буде мінімальним. Щоправда, у якісних ЗМІ і офіційних джерелах ви знайдете значно менше «сенсаційних» повідомлень, заснованих на «потаємних знаннях» анонімів — бо вони дають лише перевірену інформацію. Нудно? Можливо, зате безпечно.
