Біляївка готується відзначити чергову річницю з Дня заснування міста. І цього року до неї хочуть приурочити проведення фестивалю “Рута”, який буде присвячений пам’яті великого українського композитора Володимира Івасюка. Його земне життя тривало всього 30 років, а твори – безсмертні. Геній – поцілований Богом, який повернув українську пісню її народові. “Червона рута”, “Водограй”, “Ой смереко”, “Мила моя” та десятки інших популярні до сьогодні, їх переспівують сучасні виконавці, а частина стала по-справжньому народними. Запитаєте, а який зв’язок між Івасюком та Біляївкою? Бо декілька з цих пісень були написані під враженням та натхненням від Біляївки.
Ця історія давно розповідається на фан-сторінках, які присвячені пам’яті Володимира Івасюка. І цього року міське управління культури вирішило перевірити її достовірність. Вони звернулися до музею Івасюка, що знаходить у Чернівцях. Адже родом Івасюк з Буковини, міста Кіцмань, Чернівецької області.
В розмові директор музею Мирослав Лазарук підтвердив, що це так. Про це згадує батько Володимира Михайло у своїх спогадах.
З кінця 60-их років у сільськогосподарській галузі відчувається серйозний дефіцит сезонної робочої сили та відсутність техніки, що дозволила механізувати цей процес. В обігу студентської, робітничої, наукової спільноти з’являється термін «поехать на картошку». Він означав залучення у сезон до сільськогосподарських робіт представників студентства та інших професій.
У 60-их роках саме таким чином до Біляївки потрапив видатний український композитор та поет Володимир Івасюк. Історія його відомої пісні “Я піду в далекі гори”, яка спочатку називалася "Мила моя" та ще однієї, назви якої, на жаль, наразі не знаємо, була розпочата саме у Біляївці. Уперше цю пісню автор сам виконав у популярній телепередачі “Камертон доброго настрою” у жовтні 1968 року.
Тут, у Біляївці, тоді ще селі, працювали буковинські школярі на збиранні ранніх овочів і фруктів, підв’язували виноград. У студентів медінституту теж були канікули, тож Володимир поїхав з групою студентів, яку очолювала його мати Софія Іванівна. Пишучи батькові детального листа про своє перебування у Біляївці, він зазначає: “Часом збираю хлопців, беру гітару і – співаємо до сну. Записав дві мелодії, які мені здаються цікавими”.
Розповідають, що Володимир Івасюк дуже любив гуляти річкою, слухати перешіптування тополиних листочків, спостерігати за тим, як повільно і неквапливо тече Турунчук. Можливо, саме річкова природа надихнула митця на створення безсмертної мелодії. Але сам він згадує, що це було відчуття закоханості до неясного образу, який потім втілився у дівчині Ніні Щербаковій.
«Ця пісня була придумана під впливом якогось неясного образу, хоча і відчував, що цей образ повинен існувати в реальності. Під час запису я почав усвідомлювати, що цей туман почав набирати конкретної форми і перетворюватися в тебе, Ніно. Я зрозумів, що пісня ця написана немовби під твоїм впливом і по праву повинна бути і твоєю. І це нічого, що зараз не весна, а осінь, що квітів уже мало. Я не хочу повторюватись поза текстом. Та голубий світ все ж залишається в моїх очах, а в руках — ласка, і я їх буду нести до далекого видіння, що стало близьким».
І на ці почуття та творчість його надихнула Біляївка.
“Нам тут подобається степ, південна українська природа майже відмінна від буковинської. Недалеко в Дністер впадає малесенька протока Турунчук, яка біля Дністра ділиться на багато рукавів, між якими лежать острови та острівки, зарослі з плакучими вербами. Краса, коли дивишся в воду, то бачиш їх відображення, що ніби тихо пливе за водою. Повітря тут начебто сухіше, ніж у нас. На такому повітрі легше і приємніше працюється, тепер я відчуваю, що мені цілий рік бракувало фізичної праці, настрій підіймається, апетит, самопочуття. До того, ще дуже багато овочів та фруктів, які ми збирємо та їмо. Їздили кілька раз на море, на Кароліно-Бугаз, накупалися до нехочу, позагорали”.
Ще Івасюк пише, що він в захваті від квартири у Біляївці, де живе, а також дуже любить ходити на рибалку, бо там повністю можна відпочити та ні про що не думати.
Слова до пісні були написані згодом. Володимир разом з друзями часто їздив до Яремчі, підкорювати гори. Одного разу вони піднялись на гірську вершину та зупинились на базі відпочинку “Едельвейс”. На ранок піднявся страшний вітер, несподівано пішов сніг. Думали – варто підніматися на гору чи ні? Але зламались лижі…Поверталися до Чернівців. І в поїзді Володя вперше заспівав пісню “Мила моя”. Слова були записані на коробках з-під цигарок.
Володимир Івасюк написав більше сотні пісень, композицій та, по суті, започаткував українську естрадну пісню. Написав би більше, але його життя трагічно обірвалося 18 травня 1979 року. Його знайшли повішаним у Брюховецькому лісі під Львовом. Офіційна версія радянської міліції – самогубство. Однак всі архіви справи зберігаються у Москві, їх дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф “таємно”. Неофіційна версія, що Івасюка вбили органи КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Похорон Івасюка перетворився на непокору тисяч людей комуністичній владі. Хоча в усіх навчальних закладах Львова, на підприємствах у цей день були заходи, зустрічі з обов’язковою явкою, люди масово прийшли попрощатися та провести митця в останню путь. Його поховали на Личаківському цвинтарі.
В 2014 році після проведення слідчого експерименту, справу з самогубства перекваліфікували на умисне вбивство. Спортивно натренований чоловік намагався відтворити ситуцію загибелі Івасюка, слідство прийшло до висновку, що самостійно він не міг накласти на себе руки.
"У нього були помічники - люди, які сприяли в цьому: щоб повіситися за допомогою драбини, додатково потрібно ще дві людини, без сходів або підставки - мінімум троє. Ми це точно встановили, результати експертизи, які ми передаємо в прокуратуру Львівської області для прийняття відповідних процесуальних рішень ", - розповів експерт, долучений до експерименту.
Цього року пісні Івасюка звучатимуть у Біляївці на День міста на фестивалі “Рута”, а меморіальна дошка з його ім’ям з’явиться на Будинку культури.
