Українські старовинні прикраси знову в моді: як називаються, як виглядають, з чим носити

З відродження цікавості до своєї власної культури та історії, збільшується інтерес до того, як жили українці раніше, яким був їхній побут, інтереси. Біляївка.City розповідали, як змінювалися архітектура, кухня, про моду різних часів на Одещині. Тепер поговоримо про українські традиційні прикраси. Забуте знову стає модним.

З давніх давен прикраси на шию виконували одразу дві функції – декоративну та захисну. Коштували вони недешево. Наприклад, вісім разків коралів коштували, як пара волів. Цікаво, що навіть бідні дівчата могли похвалитися прикрасами: у небагатих родинах їх збирали поколіннями і передавали скриньку з намистом як сімейну реліквію.

Чоловіки, повертаючись з ярмарку, намагалися привезти дружинам і дочкам хоча б невелику ниточку бус. Обновки обов'язково купували до великих свят — Великодня, Різдва.

Від матері прикраси передавали старшій доньці, молодшій - купували нові, але посаг був скромнішим.

📿Українські традиційні прикраси на шию

Традиція носити нашийні прикраси на теренах сучасної України — дуже давня. У писемних джерелах вона зафіксована, починаючи з Х століття. Давні назви "бисеръ" і "бисьръ" виводять від тюркського слова, що означає "штучні перли".

Перші нашийні прикраси виготовляли з кісточок фруктів, зерен, ягід. Згодом їх замінили камінні, металеві та скляні намистинки. Пізніше намисто почали виготовляти із коштовних природних матеріалів.

Найдавнішими вважаються металеві прикраси. Такі аксесуари дозволяли легко дізнатися соціальний статус дівчини. Досить було глянути, з якого металу зроблені прикраси, щоб зрозуміти, наскільки багата сім'я. Знатні дами носили золоті аксесуари, купецькі доньки — срібні, міщанки — олов'яні, селянки задовольнялися міддю і залізом.

Гривна (прасл. *grivьna < *griva — «грива», «шия») — одна з найдавніших прикрас, що мала форму гладкого, або витого обруча із дорогоцінного металу. У Київської Русі їх виготовляли найчастіше із золота, пізніше — зі срібла.

Є думка, що саме ця прикраса дала назву українській національній валюті гривні. У Київській Русі нашийну гривну використовували як грошову одиницю. Наявність такої прикраси свідчила про певний високий статус людини у суспільстві. "Гривнями" іноді ще називали металеві медальйони.

«Хрестові зґарди» - традиційне гуцульська прикраса культового значення. Його основу складають мідні або латунні литі хрестики. У проміжках між ними розташовуються трубочки (спіральки). Ці еліменти нанизували на ремінець, шнурок чи дротик, від одного до трьох ниток. У цій прикрасі гармонійно поєднується язичництво і християнство - хрестик з металу і різні релігійні орнаменти. Велика кількість хрестиків на зґардах свідчили про заможність родини.

Чоловічу зґарду носили на шкіряному ремінці чи шийній гривні (дротику), жіноча мала вигляд нанизаних на ремінець, шнурок чи дротик в один, два чи три ряди. Ці прикраси є унікальними свідкам збережених традицій, що дійшли до нашого часу, і не втратили обережний сили.

Шелест - металеве намисто гуцулок. Воно складалося з маленьких круглих дзвіночків. Пізніше підвіски — дзвіночки стали вішати між бус. Коли власниця йшла вулицею, чувся дзвін. Етнографи вважають шелест найдавнішою національною прикрасою. Ще цю дзвінку прикрасу називали «сороківцями».

Коралі - найбільш поширеним намистом на теренах України були коралі (добре намисто, справжнє намисто). Ця прикраса була свідченням заможності родини дівчини. ЇЇ виготовляли із скелетів коралових поліпів. Бідні могли собі дозволити тільки «колюче» намисто — з необроблених, недбало нарізаних коралів.

Жінки зі знатних родин носили червоне намисто з елементів-барилець або овалів. Рожеві з сірим чи червоним відтінком намистини однакової форми, але різного розміру нанизувалися на шовковий шнурок у певному порядку: великі всередині, а менші – по краях. Особливим шиком вважалося, якщо посередині красувалася велика намистина.

Коралі продавалися декількома нитками. Чим більше — тим дорожче. На дівочій шиї могло бути до 25 разків цього намиста. Але селянкам доводилося задовольнятися лише парою-трійкою кіл. Коралі були не лише прикрасою, але й оберегом дівочої краси та здоров’я та уберігали від вроків. Вважалося, що коралове намисто може попередити про хвороби. яскраво червоні намистини на жінці означали, що вона здорова, а тьмяні і сіруваті попереджали про хворобу.

Баламути - народна назва перламутру. Виготовляли баламути з перламутрових намистин. Між ними вставляли обереги: хрестики, іконки. Кольє було ознакою дівочої честі, часто воно прикрашало весільне вбрання молодої та передавалось у спадок від матері доньці. Вважалося, що воно захищає дівчину від зайвої уваги з боку чоловіків і не дозволяє спокусити її. Дозволити собі таку прикрасу могла далеко не кожна родина, тому часто баламути могли позичати на весілля.

Писані пацьорки - цю шикарну прикрасу мріяла придбати кожна дівчина. Виготовляли пацьорки з різнобарвного скла, розписаного власноруч. Складалось намисто з одного разка. Багаті дами носили пацьорки з муранського скла. Купці привозили такі вироби з самої Венеції. Великі елементи майстри розписували вручну і прикрашали золотом. Був і бюджетний варіант для селянок: на одну нитку нанизували «кругляши» різних кольорів з недорогого скла. В економ-версії все виглядало яскраво і багато, але коштувало копійки. Пізніше для писаних пацьорок використовували смальту чорного, темно-синього, блакитного, білого, зеленого кольору. Розписувались такі намистинки також вручну.

Дармовіси (світлячки) - це намисто, яке нагадує ялинкові прикраси. Складалось воно з перламутрових намистин з дутого скла. Кількість разків була найрізноманітнішою (деякі нараховували до 30). Кольорова гама залежала лише від кольорів наявних намистин.

Дукач або личман - основою цієї прикраси були австрійські дукати або карбованці (залежно від регіону). Монета кріпилась до прикрашеного камінням металевого банту та носилась на оксамитовій стрічці. Інколи замість монети використовували образки Богородиці та святих. Дукач одягали поверх намист, він мав бути на видноті. Прикраса була предметом гордості, адже свідчила про статус господині. Дукачі часто були частиною посагу нареченої та передавались з покоління в покоління. Перший дукач дівчинці дарував хрещений батько на перший день народження (в рік). Одягала вона його лише на великі свята.

Дукати - прикраса, що складається зі справжніх золотих чи срібних монет. Їх нанизували на кольорову вовняну нитку та скріплювали між собою у вигляді намиста. Найпростіший варіант — їх просто нанизували на нитку. Спосіб складніше — головні деталі чергували з бісером, коралами, інколи зі срібними хрестиками. Дукати красувалися на грудях виключно багатих панночок: надто вже дорога прикраса. Дівчина, у якої в скрині з приданим були дукати, вважалася завидною нареченою.

Ґердани - прикраси з бісеру у вигляді петлі з двох смужок, з’єднаних медальйоном на рівні сонячного сплетіння. Довгаста прикраса представляло собою дві смужки з бісеру, скріплених медальйоном. На кожній смужці був орнамент. Довгий аксесуар доходив аж до грудей. Цікаво, що спочатку прикрасу носили і жінки, і чоловіки, пізніше атрибут став частиною виключно жіночого оздоблення. Матеріали для їхнього виготовлення були коштовними й дефіцитними. За бісером чоловіки їздили кіньми у Чехію. Купуючи, його вимірювали наперстками.

У давнину гердан слугував не лише прикрасою, але й оберегом. Вважали, що ця прикраса захищає людину від усього злого. Як тільки у горах народжувалася дівчинка, одразу бабця сідала і залежно від того, які в дитини очі та волосся, робила для неї ґердан. Ромб на герданах — це символ достатку, сімейного щастя, добробуту. Хрест усередині — це, як оберіг. Дубовий листок символізує здоров'я. Квадрат є символом родючості землі. Не можна було передавати цей потужний оберіг іншому або позичати на час.

Кризи - круглі комірці з бісеру, які вкривали плечі та груди (ширина прикраси інколи становила до 20 см і більше). Носили їх переважно на свята і по кілька штук різної довжини та ширини з різними орнаментами і в різних кольорових гамах.

Сережки (заушниці) - також були дуже поширеною прикрасою. Їх починали носити дівчатка із двох років. Сережки виготовляли з міді, срібла, золота. Вони були різноманітних форм: місяці, півмісяці, бублики, змійки, метелики, маківки, калачики тощо. Одними з найпоширеніших були сережки грушоподібної форми. Часто до прикрас кріпили спеціальні підвіски. Їх називали «теліпонамі».

Зазвичай дівчатка носили мідні моделі, дівчата-підлітки та жінки - з благородних металів (срібні, золоті в позолоті). Але іноді міддю доводилося задовольнятися дорослим модницям, особливо в селах.

Під час посту і в період жалоби жінки одягали свої найскромніші вушні аксесуари. Зазвичай це були непоказні моделі у вигляді кільця. А ось у свята із шкатулки діставали самі помітні, найбагатші. Народ вірив: дзвін сережок відганяє від власниці злих духів. А ще пані вважали, що сережки знімають головний біль. Якщо сережка губилася — буде біда.

Стилізація етнічних прикрас в сучасних образах. Вже декілька років поспіль популярності у світі моди набирають етнічні прикраси з традиційними українськими орнаментами. Переконують українців та весь світ, що прикраси з національним колоритом можуть бути оригінальними і стильними, сучасні українські майстри. Вони не лише виготовляють їх, а показують, як легко і вдало можна стилізувати ці прикраси з сучасними образами.

Для натхнення залишаємо кілька посилань:

Віталія Олійник, майстриня бойківчанка: norna.etno

Майстерня YAGLYNA ceramics