Ідея туристичного кластеру: як перетворити маленьке село на магніт та заробляти на його історії

Село Маринівка знаходиться між двома лиманами – повноводним Хаджибеївським та лікувально-курортним Куяльницьким за 30 кілометрів від Одеси. За словами старожилів, село (у минулому Мар’янівна) свою назву отримало від графа Потоцького, який віддав ці землі у посаг доньці Марині у 1797 році. Село має давню козацьку історію. Тривалий час про це не знали навіть деякі жителі. Тепер сюди їдуть туристи з усього світу.

Маринівка - українське село, яких тисячі. Всього близько 1000 мешканців. Кілька вуличок без асфальтного покриття. Два чи три магазини з невеликим асортиментом. Найбільш цікаве місце - місцевий чоловічий монастир. У селі до цього часу не створили об'єднану громаду, тож бюджет ледве справляється з витратами. Єдиними роботодавцями тривалий час була сільрада, школа, кілька магазинів та агрофірма.

Більшість людей виживають за рахунок господарства. Кози, корови, поросята чи не в кожному дворі. Місцевого ринку збуту не було, найближчий - Одеса. Але для цього треба 1,5 години їхати туди, стільки ж назад не найкращими дорогами.

Люди намагаються шукати роботу в обласному центрі подобово, щоб була змога поєднувати це з доглядом за господарством. Це б’є по кишені місцевого бюджету. Немає податків - значить немає коштів на благоустрій села та покращення його інфраструктури, на організацію культурного дозвілля.

Одним із рішень, які можуть реанімувати такі населені пункти, є створення туристичних кластерів. Відсутність цивілізації, домашнє господарство, надзвичайно гарні краєвиди та простота життя можуть стати саме тим магнітом, який привабить вибагливого туриста, який не пошкодує кошти на українську екзотику.

Саме так кілька років тому вирішила одеситка Ірина Лисицина, яка змінила не тільки своє життя, переїхавши до Маринівки та створивши там етносадибу "Козацька родина".

Етносадиба “Козацька родина” Ірини Лисициної побудована на вивченні історії, традицій та культури. Вона приносить прибуток їй та допомагає селу вирішити його проблеми.

- Все почалося у 2013 році з поїздки до Туреччини, - розповідає Ірина, - Я спеціально обрала тур, щоб не лежати на пляжі, а поїздити країною. З кожною новою зупинкою, зростало моє захоплення турками. Вони змогли використати історію своєї країни, яку писали різні народності, гордитися нею, – та успішно її продавати. Саме тоді народилася думка, а чому ми так не можемо? У нас же стільки красивих місць!

На Маринівці жінка зупинилася невипадково, тут був потужний осередок козацтва. Саме це місце, а також сусідні Котовка, Нерубайське, Усатове відкрили раніше маловідому історію козацтва.

Спочатку туристів Ірина возила селами, а зустрічала у невеличкій кімнаті, яку виділили в сільраді. Потім винайняла хату. Просту, яка потребувала ремонту. Навкруги бур’яни по пояс. На подвір’ї – болото та самотній одинокий піон. Саме тут народився проєкт етносадиба “Козацька родина”.

Це був проєкт однодумців - Ірини Лисициної, Сергія Шпака, стоматолога за професією, який вкладав зароблені там кошти у розвиток музея Чорноморського козацтва в Одесі, Олега Олешка, представника козацтва.

Туристів спочатку було небагато. Для того щоб залучити їх, почали проводити фестивалі. Треба налаштуватися, що спочатку доведеться витратити кошти: на доставку, на пригощання.

Олександр Бабич,

власник туристичної агенції "Тудой-Сюдой"

- Хочу, щоб у людей не склалося ілюзорного враження, що це легка справа відкрити садибу. Це потребуватиме фінансових витрат, часу, підприємницької жилки. Там треба жити, бо турист їде тоді, коли йому зручно. Але справа це дуже перспективна.

В Одесі туристам та турфірмам - тісно. Ми задихаємося в трьох вулицях, де зосереджений основний туристичний потенціал. Ресторан “Куманець”, при свій його чудовості, не в змозі перекрити весь попит туриста у враженнях. Одеса може бути єдиним місцем, яке вони побачать в Україні, складуть враження про нашу країну. Тому нам дуже потрібні нормальні садиби. Ті, де “садок вишневий коло хати”, щоб одеські туроператори могли взяти комфортний автобус і привезти людей.

Людям треба з Біляївки, з Кілії, з Татарбунар, що на Одещині, розвивати такий бізнес у себе. Об’єднуватися в кластери та продавати не садибу, а ціле місто, село, вважає Олександр, потрібно пропонувати готовий туристичний продукт. Перевагою України є те, що ми знаходимося в центрі Європи. До Одеси з будь-якої столиці Європи - кілька годин. Їм не треба, як на Шрі-Ланку їхати по 10-15 годин. Але запропонувати можемо не менше цікавого.

А ще етносадиба вирішила декілька проблем самого села. По-перше, у місцевих жителів з’явився ринок збуту продукції. Тут на місці. Якщо в садибі фестиваль, жителів запрошують вийти та продати свою продукцію. Творчі колективи своє захоплення можуть монетизувати. Окрім того, власниця садиби, яке розуміється на продажу туристичного продукту, навіть додатково підтримує співочий колектив: купує одяг, техніку. Зявилися в селі і додаткові робочі місця в садибі - для молоді та жінок, які вміють куховарити. Кожен місцевий житель може долучитися.

Ірина розповідає, що садибу облаштовувати допомагав креатив, винахідливість та багато друзів.

Щось дарували, щось купувала по селах Бессарабії. Намагалася поєднувати майстер-класи та користь для садиби. Люди вчаться малювати, одночасно створювалися візерунки на стінах.

У Маринівці сарафанне радіо спрацювало. Про село тепер знають у Польщі, США, Голландії, Японії, Швейцарії. Багато гостей приймала садиба з Білорусі, Литви, Латвії.

З'ясувалося, що просте місце може стати магнітом для найвибагливішого туриста. Тед з Японії, наприклад, винахідник. Об’їхав багато місць, але тут з великим задоволенням робив ляльку-мотанку та смакував українське сало з домашнім хлібом. Туристи з Польщі готові були купити рецепт помідорів, якими не могли наїстити.

Якщо писати у цифрах, то все залежить від туриста. Стандартний тур вихідного дня, то вартість з однієї людини 650 гривень. Сюди входить доставка в Маринівку, знайомство з етнохатою –музеєм культури та побуту українського козацтва, обід, спів українських пісень під баян, розважальна програма, фотосесія, майстер клас з плетіння мотузкою, писинкарства, петрiкiвського розпису, вибійки (на вибір).

Група - від 7-10 чоловік. У день буває, що садибу відвідує декілька груп. Однак трапляється, що гостей небагато. Тому для залучення туристам пропонують безліч індивідуальних програм та пропозицій. Тут проводять квести, народні гуляння, фестивалі, дитячі розваги в етностилі тощо. Пропонують провести обрядове весілля чи хрестини. Це користується попитом.

Турист з умовного Копенгагена не бачив ніколи в житті граблі наші, не бачив, як в домашніх умовах можна закрутити помідори, не бачив криницю з воронкою.

- Турист готовий платити за це гроші, - впевнений Олександ Бабич, - за досвід, за враження, за фото на фоні старовинної хати.

Вмієш розписувати тарілки - запропонуй включити цей майстер-клас у перелік тих, які пропонує садиба або організуй його у себе в альтанці.

Заведи коней та катай туристів. Постав чан на травах. Все - в руках місцевих мешканців. Але до цього треба додати сервіс. Туалети мають бути теплими, склянки чистими та скляними. Тому я б дуже радив тим, хто думає про цей бізнес, побувати в Туреччині, в Єгипті, але краще в Європі. Давати такий сервіс, але з акцентом на нашу автентичність.

Ірина Лисицина

Ми робимо все крок за кроком.

Вдалося заробити - все вкладаємо у справу. Зараз будуємо нове приміщення. Бо трапляється, що гостьові будинки зайняті, а люди ще просяться.

Про успішність такого бізнесу та його перспективності говорить те, що садиба включена до маршрутів кількох десятків одеських та закордонних турагенцій, увійшла до каталогу “100 місць Одещини, які рекомендовані до відвідування”. “Козацька родина” очолює список разом з такими відомими туристичними місцями як центр культури вина в Шабо чи Білгород-Дністровською фортецею. Також те, що зараз власники розширюють свій бізнес. До традиційного вже асортименту: фотосесія в одязі, майстер-класів, смачних обідів з екопродуктів, кількох фестивалей, додали гостьові будинки, сон на бджолах, тир, баньку на дровах, конюшню. Будують велику залу та приміщення під хостел.

Цю ідею легко застосувати в будь-якому населеному пункті Одещини чи України. Треба лише знати історію рідного краю, цікавитися традиціями, знайти місце та однодумців та не боятися виходити із зони дискомфорту. Саме так. Бо туризм здатний оживити найдепресивніші населені пункти, дати людям постійне джерело прибутків та розвивати регіон. Маринівка є цьому одним з прикладів. Вийшло у них - має вийти і у вас.